Дмитро Юрін був вдома 16 березня, коли росія завдала авіаудару по маріупольському драмтеатру.
На той час будівля була великим бомбосховищем, всередині якого перебували сотні жінок і дітей.
- Я бачив тіла та шматки тіл. Я витягнув одну жінку, потім дівчинку, потім хлопчика. Усі були поранені. Ноги хлопця не рухалися. Він кричав. Мої руки тремтіли. Я був весь у крові, — розповів Юрін.
Після цього він повернувся до свого укриття і вирішив, що з міста треба тікати. Чоловік одягнув свої рибальські штани та знайшов чотири пусті пʼятилітрові бутлі, які обвʼязав навколо себе та використовував як буї. Увечері він пішов на пляж, деякий час йшов вздовж нього, а потім пірнув у воду.
Відстань 4 кілометри від Маріуполя до села Мелекіне чоловік подолав за 2,5 години.Там його прихистило подружжя пенсіонерів. Наступного дня Дмитро сів у мікроавтобус до окупованого Бердянська, а вже звідти відбув у безпечне місце.
Рашисти знищують не тільки будинки маріупольців, але й руйнують життя...
Стаття про маріупольця Дмитра Юріна вийшла у британській газеті The Guardian .
.jpg)
