Коли по телебаченню показали сюжет про село Лосятин, що на Тернопільщині — місце, де народилося найбільше священнослужителів, в Іванівці Корецького району ображалися: «З Лосятина їх вийшло усього п’ятдесят, а в нас — понад сто, і ніхто про це не говорить». Дослідила історію села і виявила таку кількість служителів церкви, які народилися і виросли в Іванівці, сільська бібліотекарка Тетяна Мельничук. Нині вона про це пише книжку.
В Іванівці мешкає усього 460 людей, а це — менше двох сотень дворів. Втім, як жартують селяни, у їхньому селі в яку хату не ткни пальцем, то майже з кожної вийшов або священик, або матушка. Чи то розташування так впливає (а Іванівка — між двома монастирями: Корецьким та Межиріцьким), чи інша на те причина є, але село з часу закінчення Великої Вітчизняної війни дало світу понад 110 священиків та монахів, які служили чи служать Богу не лише в Україні, а й в Росії та Німеччині. І це не рахуючи матушок, які вийшли з Іванівки. Адже подейкують, що деякі семінаристи спеціально за дружинами в Іванівку приїжджають. — Люди в нашому селі — віруючі, — розповідає мешканка Іванівки, матушка Валентина Ільчук, чоловік якої — священнослужитель у церкві села Коловерть, що за три кілометри звідси. — Всі мешканці ходили до церкви навіть тоді, коли забороняли це робити. Це вже зараз трохи інакше: молодь більш розбещена, церкву рідше відвідує. Батьки мої не були священнослужителями. А ось із мого та чоловікового роду вийшло загалом 15 священників. Мій дядько Іван (брат матері) нині секретарем у владики Варфоломія служить, двоюрідна тітка Наталія була ігуменею Корецького жіночого монастиря, рідні і двоюрідні брати мої пішли у священики і син — також. Доля дружини священика — не така й легка. Так, п. Валентина керує церковним хором, отож присутня на всіх службах у церкві, суворо дотримується разом із чоловіком усіх релігійних постів. — В нашому житті менше розваг, ніж у житті інших людей. У піст ми навіть телевізор не дивимося. В основному все життя — це церква й молитва, — продовжує п. Валентина. А ще родина сільського священика обробляє самотужки землю (в Ільчуків її аж 2 гектари), тримає худобу, свиней. Адже приход у церкви маленький, тож і зарплата — невисока. Втім, п. Валентина на долю не нарікає. Навпаки — пишається, що очолюваний нею хор зайняв якось друге місце у районному конкурсі художньої самодіяльності. І це притому, що вона не має музичної освіти. Та й нині випускники Іванівської школи обирають долю священнослужителя. — Торік один наш учень вступив до духовної семінарії, — розповідає директор школи Фаїна Петрик. — Другий — вже два роки вчиться. Не всі наші випускники зразу приймають таке рішення. Багато хто продовжує здобувати середню освіту у школі в Межирічах і вже звідти дехто з них вступає до семінарії. Чи школа цьому сприяє? Не думаю. У нас навіть предмета такого, як християнська етика, нема. Це по роду йде. Та й покликання, мабуть, відіграє роль. Найбільше про іванівських священиків знає сільський бібліотекар Тетяна Мельничук. Хоч вона тут — не корінна мешканка, але виявила таку кількість священиків, які вийшли з Іванівки, зайнявшись вивченням історії села. — Із сіл, що на території нашої сільради (а це Іванівка й Березівка) загалом вийшло 140 священиків та монахів, — розповідає Тетяна Мельничук. — З них лише з Іванівки — понад 110. Це вихідці з кількох родів: Капітонюків та трьох родин Мельничуків (родинний зв’язок між ними не простежується). Мені вдалося докопатися, що першим священиком з Іванівки у післявоєнний час став Арсеній Власюк. Тут у цей період проповідував старець Леонтій Грицан. Тож, можливо, його слово цьому посприяло. Потім довгий час мешканці села не обирали долі священнослужителів. А у 70-их роках із родини священика Михайла Мельничука два сини пішли у священики і — наче мішок розв’язався. Кажуть, що у Михайла Мельничука був якийсь вихід на Смоленськ і він особисто близько 30 наших хлопців завіз туди на рукопокладення — освячення у священство. Серед відомих священиків вихідцями з Іванівки були митрополит В’ятський і Кіровський Хрисан, настоятелька Корецького жіночого монастиря ігуменя Наталія, настоятель Межиріцького чоловічого монастиря Теодор, секретар архієпископа Рівненського й Острозького владики Варфоломія Іван Солодчук. А ще в Іванівці є чимало людей, які займаються іконописом, реставрацією ікон. Нині п. Тетяна готує до друку книжку про історію Іванівки і в тому числі — про її релігійність. Отримала на це благословення владики Варфоломія. Спонсорську підтримку на видання книжки їй пообіцяли надати священики-вихідці з Іванівки. Що цікаво, говорять іванівці, у їхньому селі ніколи не було серйозних стихійних лих — ні буревіїв, ні граду, ні гроз. Та й злочинців з Іванівки ніколи не виходило. Чи причина цьому така релігійність селян — хтозна.
