Хто з нас не любить подивитися, послухати чи почитати смішну та дотепну пародію на добре відомий усім твір, який всі одразу впізнають? Для створення такої пародії, окрім талантів і здібностей її автора, потрібен власне популярний твір, на який і буде створена згадана пародія. Здавалося, що те, який самий це буде твір, не має вирішального значення, бо ж ми сміятимемося не з самого твору, а з пародії на нього. Насправді ж усе це не так.
І саме завдяки пародіям не на ті твори ми маємо нині усі наші біди. Подумати про це мене змусила почута мелодія «Червоної рути», яку нині ліплять усі кому не ліньки де треба і де не треба. Я згадав доісторичний вже 1971 рік, коли з метою боротьби з пияцтвом влада заборонила продаж спиртних напоїв у магазинах після вісімнадцятої години. Народ на це відповів пародією, яка починалася словами «Червоне міцне не шукай вечорами, бо воно продається до шести годин…» Для молодих уточню, що «Червоне міцне» було тоді маркою сурогатного плодово-ягідного вина, яке коштувало найдешевше і тому масово споживалося населенням, яке, у свою чергу, усе без винятку знало популярну українську пісню. За кілька років до того, у 1967-му, народ співав пародію на «Черемшину», присвячену перемогам футбольної команди київського «Динамо». А ще були численні пародії на українські народні пісні, тексти яких переробляли на більш актуальні, пародії на вірші Тараса Шевченка і так далі. Ці пародії були смішні, хоч часом і не дуже пристойні. Все це сприймалося нормально і нікому не заважало. Окрім московської влади, яка після 1970 року почала послідовно і наполегливо душити все українське. Як наслідок, пародії, які нікуди не поділися, писалися потім вже винятково на московські твори, які стали популярними замість наших. Ми цього якось не зауважили і отримали результат у вигляді численних пародійних шоу, які заповнили телевізійні програми вже у незалежній Україні. Дотепні українські самодіяльні артисти змагалися один з одним у певного штибу гуморі на базі винятково ворожих пісень та кінофільмів. Інакше і бути не могло — аби пародія мала успіх, твір, на який вона написана і виконана, має бути всім відомим. А чи створили наші поети-композитори хоча б один такий твір за понад три десятиліття незалежності? Щось таке, що знали би всі і на що можна було би написати пародію? Отож! І нема чого звинувачувати Зеленського і його «квартал» у тому, що увесь їхній гумор був побудований на чужому для нас матеріалі, який більшість глядачів та слухачів вважали своїм. І досі вважають — послухайте нинішніх українських дотепників, які намагаються сміятися з ворога, пишучи нові тексти на ворожі пісні. Чому на ворожі? Тому що своїх не знають! Тому що своїх нема! Серед кілотонн українських пісень, створених за роки незалежності, серед мегават українських творів у нинішньому суцільно українському телевізійному та радіоефірі не знайшлось досі жодної пісні, яку би знали всі без винятку і на яку легко було би писати українські пародії. Ось тому і мучать досі ту бідолашну «Червону руту» на радість нашим ворогам.