Безперечно, найпомітнішою культурною подією минулого тижня став концерт Валерія Леонтьєва, який відбувся у кінопалаці «Україна». Скажу відверто, саме на цей концерт я дійсно хотіла потрапити, оскільки завжди поважала Леонтьєва за професіоналізм і якісні та яскраві шоу-програми. Цікаво було також побачити, що за люди ходять на подібні концерти, будучи в змозі заплатити від 80 до 300 гривень.
Десь за годину до початку почали збиратися щасливчики. Ними переважно були пари середнього та старшого віку. Траплялися знайомі обличчя, які можна зустріти в міській раді чи інших державних органах влади. Той, хто не встиг зробити цього раніше, міг придбати квиток перед самим концертом — розпродані були лише найдешевші квитки та за ціною 150 гривень. Незважаючи на дороговизну, майже всі 1200 місць кінопалацу були зайняті. Причепурений народ чекав свята. Починалося все досить скромно. Вийшли музиканти, вийшов Валерій. Жодних ознак шоу не було. Особливо нетерплячі почали невдоволено бурчати, що знову всіх «кинули» і обіцяне шоу не привезли. Але хвилин за п’ять вони замовкли, тому що під пісню «Роза Каира» почало виходити танцювальне шоу. Та ще так виходити, що обурюватися нікому вже не схотілось! Окрім вражаючих костюмів, танцюристи подивували творчою знахідкою: букетами червоних троянд, які розкладалися у величезні сфери. До слова, гармонія була витримана у всьому. Півтори години концертної програми, в яку ввійшли як пісні з нового альбому Леонтьєва «Кленовый лист», так і перевірені часом хіти, пролетіли навдивовиж швидко. Співак переодягався п’ять разів, і на таку ж кількість частин можна було поділити увесь концерт. Причому кольорова гама одягу Леонтієва та його шоу-балету відповідала настрою кожної частини. Розпочав концерт у блакитно-білому. Згодом вийшов у чорному і заспівав ліричні й трохи сумні пісні про кохання, яке далеко не завжди буває щасливим і безхмарним. Порадувала «Шеррі», стилізована під славнозвісний хіт француженки Інгрід. Танцювально-акордеонний супровід шоу був схожий на іншу відеоверсію інгрідівського хіта у виконанні Ля Мур. Вразила своєю глибиною «Птица в клетке», під час якої фантастично працювали лазери. Наступна частина пройшла під гаслом «Чорно-білого кохання», таким самим було й вбрання Валерія. Настрій композицій поступово переростав від сумно-романтичного до романтично-оптимістичного і логічно перейшов у четверту, «червону» частину, розпочату відомим хітом «Каждый хочет любить». Під хіт Ігоря Талькова «Я вернусь» глядачі почали розуміти, що закінчення концерту невблаганно наближається. Але Леонтьєв не був би Леонтьєвим, якби під кінець не підніс сюрприз. Під завершальну композицію «Сцена» він вийшов у «клоунівському» костюмі, який по ходу пісні скинув, залишившись у чорно-білому. В кінці пісні, скинувши все зайве, залишився в костюмі, яскраво-салатове оздоблення якого світиться в ультрафіолетовому промінні. Вимкнулося світло, ввімкнувся ультрафіолет, на сцену вибіг балет у таких самих ультраяскравих костюмах, а Леонтьєва на непомітних тросах підняли аж під саму стелю, де він, розкрутившись, осипав сцену яскравим конфеті. Описати це важко. Тому що виглядало це просто фантастично. Особливо під слова заключної пісні: «Замеченный — обязан быть огромным, я прохожу уверенно кивая. Ты сделала меня таким нескромным и счастливым, моя сцена дорогая». Не дивно, що зал аплодував, стоячи. Загальні враження. 1. Звук був повністю живим! Тобто не лише Леонтьєв співав, але й музиканти грали. Вокал же був настільки чистим і якісним, що спочатку навіть виникали сумніви, чи «живий» він. Проте коли Валерій вийшов у зал і почав спілкуватися із глядачами, співаючи так само чисто і якісно — жодних сумнівів більше не виникало. Профі — завжди профі! 2. Відсутність пауз, заминок. Поки співак переодягався, глядачів розважав або його балет «Опасные связи», або музиканти. Наприклад, гітарист зіграв на електрогітарі класичний «Політ джмеля» та, викликавшу овації залу, «Ти ж мене підманула». 3. Якість шоу. Якісний звук, якісне світло, гарні й різноманітні костюми, використання повітряних польотів, добра хореографія не залишали жодних сумнівів, що на сцені працюють професіонали. 4. Глядачі. Це — особлива розмова. Серед них було дуже багато тих, обличчя яких випромінювали щиру радість і задоволення. Вони підспівували, аплодували, дарували кумиру квіти, яких було досить багато. Було надзвичайно приємно дивитися на солідних дядечок у костюмах, обличчя яких світилися. Можливо, завтра вони знову зануряться у політику чи бізнес, але тоді, аж цілих півтори години, вони були просто щасливими людьми. У той же час у залі сиділи особи й з кисло-набундюченими пиками. Гроші, як і можливість купити за них недоступне для більшості задоволення, як видно, їх не радують. Одразу згадалася купка людей, які вже навіть після початку концерту стояли під кінотеатром і чекали якогось дива. Видно, не було в них тієї сотні гривень, щоб зайти до зали, а зайти їм дуже хотілося. Як і тим випадковим перехожим, які заздрісно дивилися на щасливих власників дорогих квитків.
