Жіноча команда баскетбольного клубу «Рівне» зробила те, що лише сниться рівненським чоловікам-баскетболістам, «Вересу», «Кардиналу» та «Регіні». Валерій Жартун і його молода команда виграли Кубок України. У фіналі рівнянки обіграли бердянську «Чайку» — 75:68.
Звісно, можна говорити про сприятливий збіг обставин. По-перше, «Фінал чотирьох» проходив у Рівному. По-друге, на відміну від «Чайки», яка на шляху до фіналу вибила потужні «Динамо» (Київ) та «Київ-Баскет», рівнянки до вирішальної гри змагалися з нижчоліговими суперницями. Але, зрештою, це все деталі, які забудуться, а от те, що Рівне отримало Кубок України з баскетболу — це історичний факт. Як і те, що на фінальну гру до спорткомплексу ДЮСШ №4 не можна було зайти, оскільки зал був переповнений.
— Після завершення матчу в мене не було жодних емоцій, усі пішли на гру, — розповів головний тренер жіночої команди БК «Рівне» Валерій Жартун. — Так, була радість, але водночас було бажання якнайшвидше залишити зал, побути наодинці. Емоції почали з’являтися наступного дня, коли зрозумів, що ми стали частиною історії.
— За рахунок чого вдалося обіграти «Чайку», за яку виступає багато досвідчених гравців?
— Варіантів розвитку подій у матчі було багато, і підсумок матчу міг бути різний. Як на мене, вирішальною у цій зустрічі стала підтримка публіки. Команда — молодці, тренери — молодці, президент — молодець, але без такої підтримки глядачів ми б навряд чи виграли. Зал змусив наших баскетболісток повірити в себе. У нас лише дві досвідчені баскетболістки — це Вікторія Шматова та Людмила Спиридонова. Тетяні Гаврильчик, яка є одним з наших ключових гравців, — 19 років, тому не дивно, що вона у фіналі набралася дитячих фолів. Ярославі Іванюк, Анастасії Кучерьонок, Владиславі Кібі — по 17. Вони ще діти. І для них підтримка вболівальників була дуже важливою.
— А суперниць переповнений зал, навпаки, деморалізував?
— Можливо, Радулович, яка пограла в Євролізі й бачила і не такі трибуни, то й не деморалізував, але на інших, думаю, глядачі вплинули.
— Як гадаєте, за рахунок чого «Чайка» змогла перемогти на шляху до фіналу лідерів чемпіонату «Динамо» та «Київ-Баскет»?
— З боку «Динамо», можливо, була недооцінка, адже на початку чемпіонату «Чайка» грала без Радулович і була не такою сильною. Хоча недооцінювати цю команду не можна було. Це сплав досвіду і молодості, клуб з багаторічними традиціями. Щодо «Київ-Баскету», то навіть не знаю, що сказати. Думаю, ніхто в залі не вірив, що у півфіналі «Чайка» переможе «Київ-Баскет». Ми, зізнаюся, точно не вірили. Наша команда цілеспрямовано готувалася до фіналу з «Київ-Баскетом». Упродовж тижня щодня по годині ми аналізували «Київ-Баскет». «Чайку» не розбирали зовсім. У підсумку півночі перед фіналом довелося готуватися до гри з «Чайкою».
— Але психологічно вам було легше протистояти «Чайці», ніж «Київ-Баскету»?
— Безумовно. «Київ-Баскет» — це єдиний суперник у чемпіонаті, з яким ми не могли грати на рівних. Усі три матчі програли з різницею приблизно у 20 очок. І у фіналі з ними було б дуже складно, у тому числі й психологічно.
— Після перемоги у Кубку України, як думаєте, ставлення до БК «Рівне» у вітчизняному баскетболі зміниться?
— Думаю, тепер на нашу команду будуть дивитися трішки по-іншому, а ігор у нашому залі боятимуться усі.
— Чи можливо таке, що після перемоги у Кубку тренерський штаб національної збірної зверне увагу на когось з ваших баскетболісток?
— Це запитання не до мене. У кожного тренера своя філософія гри, під яку він підбирає виконавців. Тренерам нашої збірної є з кого обирати, навіть баскетболістки, які виступають у топ-лігах, не завжди потрапляють до збірної.
— Ви разом з БК «Рівне» виграли «бронзу» Суперліги та Кубок України, які наступні цілі ставите перед собою?
— Будь-який тренер, як і гравець, має визначитися, що далі: або ти йдеш вперед, або зупиняєшся на досягнутому. Раз виграв Кубок України, значить, усе правильно робив. Але це була фактично одна виграна гра, по якій навряд чи можна робити якісь висновки. Треба продовжувати працювати, усе залежить від роботи.
— Але ж у вас є якісь тренерські мрії?
— Олімпійські ігри. Вважаю, що можна завершувати кар’єру, якщо мінімум вивів команду на Олімпійські ігри.
