Сім’я — це клубок ниток, що зв’язують близьких людей. Вони переплетені, і коли натягуються, ми це відчуваємо, а коли рвуться — нам стає боляче. Стосунки не завжди можна склеїти як чашку, що розбилася. Сімейний психолог може змінити ставлення до ситуації. Напевне, не все буде, як раніше, але може бути по-іншому: в чомусь краще, а в чомусь, може, просто інакше. Життя триває, рани затягуються, але їх треба правильно «лікувати», щоб не було рецидивів. Психолог допомагає налаштувати життя на хороший лад, прибравши з нього негатив. Сімейний психолог Василь Галябар має багаторічний досвід консультування подружніх пар і щодо їхніх взаємних стосунків, і щодо дитячих проблем.
— З чим до вас найчастіше звертаються? — Відсотків 55-60 моїх клієнтів звертаються через вічну проблему, яка називається «батьки і діти», і близько 40% — через непорозуміння між подружжям. У більшості сімей рано чи пізно бувають не до кінця зрозумілі або конфліктні ситуації, але у наш час люди почали розуміти, що це не така біда, якій не можна зарадити. Із таких пар є кілька відсотків, які уже прийняли рішення, що вони не будуть разом, проте мають якісь соціальні зобов’язання чи для них має значення суспільна думка, бо вони займають певні посади і перебувають, що називається, на видноті. Їм потрібна підтримка чи розуміння, що їхнє рішення правильне, а також пояснення, чому вони так вчинили. Адже рідко буває, що хтось розлучається з думкою, що більше ніколи не вступатиме ні в які стосунки. — А чи готові люди послухати вашу думку і змінювати щось в житті? — Зазвичай є один ініціатор, рідше обоє вирішують, що треба когось запитати, як далі бути. Частіше це той, хто більше страждає і хоче взнати, що йому робити далі. Це бувають не лише жінки, а й чоловіки, коли у житті дружини з’явився ще хтось і вона не може визначитися, з ким їй жити. Жінка, приміром, через стосунки «на стороні» не хоче залишати сім’ю, бо є діти, а чоловік переживає, скільки триватиме ця непевність. І жоден психотерапевт не підкаже, як вчинити в такій ситуації, він має допомогти усвідомити, що ж вони насправді хочуть. Буває, що чоловік каже, що я такий, як є, якщо влаштовує, то живи зі мною, а ні — то можеш іти, а сам при цьому не йде. Тоді хтось має зробити перший крок, але на ньому, виходить, і відповідальність. Тоді настає момент, коли має з’явитися той, хто підкаже, що ж ці люди насправді хочуть. — І це насправді допомагає? — Часто буває, що приходить до мене пара. Дружина просить: скажіть моєму чоловікові, щоб не пив і змінив своє ставлення до мене, чому він так поводиться? Але в такому разі можна усі претензії написати на папірці й передати чоловікові для ознайомлення, немає потреби вислуховувати обох. Тут обоє мають зрозуміти, що прийшли за професійною порадою, як до стоматолога, якому кажуть: зробіть так, щоб було гарно і не боліло. Деякі тут, на консультації, поводяться доброзичливо, але кожна друга-третя сім’я переходить на з’ясування стосунків просто в кабінеті, що суперечить нашим правилам. Ми нікого не виховуємо, лише даємо можливість зрозуміти партнера і стати на його місце, «змінити стілець», висловлюючись професійною лексикою. Тоді по-іншому видно свою роль і роль партнера у стосунках. Для цього необхідно кілька зустрічей. Спочатку знайомство, потім тестування, яке показує психологічну сумісність. Адже не всі люди підходять одне одному. — За збереження стосунків вам дякують? — Мені найкраща дяка, коли на якихось тусовках чи й просто на вулиці, на лекціях у навчальних закладах мої колишні клієнти мене не помічають. Напевне, ці люди не хочуть, щоб хтось знав, що ми знайомі, значить, проблема вирішена і в мені немає потреби. Дехто справді переходить і на дружні стосунки зі мною. Але найбільший мінус мені як психологу — коли пацієнт стає залежним від мене. Якщо це психологічне питання, не можна бути «вічним консультантом», це є прив’язуванням до себе і спричиняє непотрібні наслідки. За винятком хвороби, яка перебігає хронічно, але це вже інше питання. — Люди з яких соціальних кіл є вашими клієнтами? — Зазвичай приходять люди з певним рівнем інтелекту, освіти, при посадах. Неосвічені приходять дуже рідко. Тут потрібне усвідомлення, що є проблема стосунків, а не алкоголізму чи чогось іншого. Хочу зазначити, що не буває успішного чоловіка, якщо його дружина часто ходить на прийом до психотерапевта. — А може, ваші клієнти просто не хочуть самі собі сказати правду? І чи багато про себе розповідають, коли приходять, чи хитрують? — Дуже важко знайти людину, яка говорить всю правду хоча б собі. Тут же зазвичай говорять багато і тільки правду, час у нас не регламентований. Бо якщо я не зрозумію, в чому проблема, як можу рекомендувати, що ж хоче та чи інша сім’я. Такі люди звертаються не тому, що вони нерозумні, а тому, що їм треба розповідати дещо про них. Іноді я кажу, що мене тут немає, що я дзеркало, в яке ви дивитеся і отримуєте від нього відповіді, як у казочці. Брехати немає сенсу, бо нічого з того не вийде. Клієнт психотерапевта — це людина, яка відчуває душевний дискомфорт. Якщо людина, приміром, картає себе і не знає, розлучатися чи ні. Хоча тут є помилкове твердження, яким часто користуються жінки: «Я б з ним не жила, але є діти, їм потрібен батько». Це широко розповсюджене явище, але вкрай хибне, адже дитина відчуває усе життя тягар, оскільки батьки часто повторюють, що ми живемо разом тільки тому, що у нас є ти. Такі діти, коли стають дорослими, часто повторюють «сценарій» своїх батьків: створюють сім’ю, а коли виникають проблеми, вирішувати їх не вміють. Насправді якби люди, вступаючи в шлюб, дуже добре знали одне одного, то ніхто б, можливо, заміж не пішов би. Ми малюємо собі ілюзію, химеру, такий собі ідеальний образ, який потім намагаємося адаптувати. Якщо у подружжя є такт і розум, то воно потихеньку змінюється. Наприклад, для багатьох сімей стає проблемою звичайне суботнє прибирання. Але якщо не подобається комусь прибирати в суботу, нехай це буде в п’ятницю чи в понеділок. І розумна жінка, яка має терпець і не знервована іншими обставинами, так і зробить. Тоді чоловік зможе поїхати з друзями на риболовлю чи ще кудись. Це ж стосується й чоловіків, які часто не хочуть зрозуміти жінок. А треба спробувати зрозуміти одне одного, психологічна консультація і є освітою в стосунках. Дати інформацію — це перше завдання сімейного психотерапевта, друге — спробувати розібратися в своїх потребах. — То може, інститут шлюбу в наш час став чимось непотрібним, зжив себе? — Шлюб — це суспільне надбання. Парування — це біологічне, а шлюб — це «замки». Як висловився один відомий психолог, — це процес, який вносить стабільність у випадкові стосунки в ім’я зміцнення суспільства. Тож виходить, що шлюб загалом — не в ім’я особистості, тому такого поширення набули цивільні шлюби. Хоча, на мою думку, це є ламанням устоїв, тому вважаю, що стосунки потрібно освячувати громадянськими актами, інакше може бути постійне відчуття тимчасовості, бо чоловік на інше не погоджується. Жінки зазвичай за шлюб, і я на їхній стороні, оскільки шлюб — це відповідальність. Треба розрізняти поняття і розуміти, що шлюб сам по собі не тотожний любові. — Ви, напевне, дуже добре вивчили людей і для вас не буває ситуацій, які важко вирішити? — Знаєте, чим більше знаєш людей, тим менше їх знаєш. Я люблю людей в їхній різноманітності і сам іноді дивуюся, які складні іноді бувають переплетіння доль, настільки химерно сплетені людські дороги, які врешті зводять людей разом, а потім, буває, й розводять. Така собі «Санта-Барбара». Буває, йду з роботи, а щойно почута історія з голови не виходить. — Часи, обставини людей змінюють? — Коли люди бачать довкола інший ресурс, під дією обставин їхні вимоги стають іншими. Якщо людина, приміром, вийшла на інший рівень життя, ніж мала раніше, вона почувається вільніше, їй відкривається інший погляд на дружину чи чоловіка. І тут в сім’ї може виникнути проблема, а полягає вона в тому, що ми не статичні. В якийсь момент ми сходимося в одному місці, в один день і той самий час. Але ми не зупиняємося. Багато людей, беручи шлюб, сприймають подружжя як щось стале й незмінне, не усвідомлюючи, що з часом і він, і вона змінюються. І якщо сім’ю зберігають лише задля дітей, діти виростають хронічно травмованими, це як постійно купувати дитині маленьке взуття. — Але ж і розлучення дітей травмує? — За американським дослідженням, найбільшою психотравмою для дитини є смерть батьків, на другому місці справді є розлучення. Але за будь-яких обставин батьки мають завжди залишатися батьками, бо діти — то святе. Зате батьки, якщо вони зрозуміли, що не зможуть більше жити разом, не псуватимуть одне одному життя. Причинами розлучення насправді найчастіше є несумісність — інтелектуальна, емоційна, біологічна або соціальна. Тобто чомусь ця людина не підпадає під мої поняття допустимої норми. У кожного є межа терпимості. Якщо, наприклад, ваш обранець колупається в носі, бездумно витрачає гроші, любить пиво і для вас це не є великою проблемою, то й критичної межі стосунків теж немає. А є провини, які друга половинка не прощає, і це є перше показання до перегляду стосунків. Не можна жити з постійною недовірою. — Дехто навіть вистежує дружину чи чоловіка, платить гроші за це... — Мене завжди дивує, коли в сім’ї наймають когось для стеження одне за одним, фотографують. Це дурість, а ревнивість — це взагалі клінічний варіант. Якщо хтось із цим стикнувся, консультація психіатра просто необхідна, бо таке може закінчитися смертю. Якщо подружжя вистежує одне одного, це вже пацієнти психіатра. Нині до мене пішов цілий потік сімей, у яких конфлікт почався з того, що дружина випадково переглянула СМС у телефоні чоловіка. Іноді буває, що майбутня дружина шантажує нинішню, шлють якісь повідомлення, аби скомпрометувати когось. Це теж породжує недовіру. Є такі, що стежать, а потім розповідають, що «я бачив і все знаю». Але це не має сенсу. Такі подружжя приходять на консультацію, щоб я морально «освятив» їхні пошуки. Насправді це є свідченням того, що він і вона вже давно не сприймають одне одного як подружжя, а те, що живуть разом, нічого не означає.
