Гадаю, що ми всі або більшість із нас вже добряче втомилися від інформаційної напруги, яку принесла нам війна. Четвертий місяць щогодинних новин про бойові зіткнення, обстріли, руйнування, пожежі та загибель людей неабияк розхитали психіку тих, хто цікавиться новинами.
Плюс наша влада зробила щось незрозуміле – з одного боку, цензуру на час війни ніби і не ввела, а з іншого, коли послухати новини від наближених до президента ЗМІ, то всі ми лише тим і зайняті, аби підвищувати нашу боєготовність, працюючи на перемогу на фронті та в тилу.
Майже як у часи розвинутого соціалізму, коли ми всі, якщо вірити тодішнім телебаченню та пресі, лише те й робили, що підвищували продуктивність праці та якість продукції.
На щастя чи ні, але крізь одноманітне інформаційне гудіння від влади почали потроху пробиватися новини про те, що відбувається насправді. Не на фронті, про те, що там відбувається, нам досі дуже і не дуже талановито брешуть, а в тилу, за сотні кілометрів від зони бойових дій, де триває нормальне життя.
А там, де нормальне життя, там і вбивства. То когось прибили у п’яній бійці, то хтось когось підірвав гранатою, чи то випадково, чи то ні, то переїхав трактором і так далі. Ну і гинути в автокатастрофах, тонути в річках та озерах, горіти у власних оселях наші люди почали вже майже так, як і до війни. А може, вони і не припиняли цього робити, просто нам про це певний час не повідомляли.
Не знаю, як хто, а я бачу в цьому позитив. Звістки про побутові вбивства, як на мене, потроху наближають нас усіх до мирного життя. І коли воно врешті настане, ми будемо так само як у довоєнні часи вбивати одне одного чи то через пиятику, чи то з необережності, чи з метою пограбування, чи з інших причин.
І життя врешті налагодиться!
Микола НЕСЕНЮК.
