145 осіб, які скоїли замовні вбивства, відбувають покарання в колоніях України, є такі ув’язнені й у Рівенській області. Домівкою для шести з них стала колонія у Городищі, що неподалік Рівного.
Двоє робітників, які працювали на спорудженні будинку, шукали, де підключитись до водопроводу. В одному з колодязів, куди спустились, побачили жінку. Вона... висіла на штирі донизу головою. Судово-медичні експерти знайшли на тілі невідомої чимало ушкоджень, а ще сказали, що помирала у страшних муках. Оперативники зуміли встановити особу жінки, а невдовзі знайшли замовника та виконавця вбивства. ...Володимир з Анатолієм познайомились випадково, здружила їх оковита. Перший служив у Афганістані, пережив усі жахи війни. Коли одружився, отримав як пільговик квартиру. Другий тим часом скоював крадіжки, та довести до них його причетність правоохоронцям не вдалося, а не впійманий — не злодій. Згодом Анатолій оселився у Володимира. Якось під час розпиття чергової пляшки господар поскаржився новому другу: — Дружина життя не дає, хоче квартиру здати під найм, а мене випхати. Якби не ця с..., вже давно хату продав би. Вбити її чи що... — Ти що, з бабою впоратись не можеш?! — почув здивовану відповідь. — А ти зміг би? То вбий її, ти ж мій боржник, в мене їси, п’єш і спиш, я ж за проживання з тебе ні копійки не беру! — Подумаю, може, й зможу, — замислено відповів Анатолій. Марія, якій набридли чоловікові запої, переїхала з дітьми до рідних. З нею Анатолій встиг познайомитись. Новий товариш чоловіка жінці не сподобався з першого погляду, і своєї неприязні приховати не зуміла. Володимира тим часом не залишала думка про те, як би добре жилося без Марії. Він раз, вдруге, втретє нагадував Анатолію, що той «сидить у нього на шиї». Одного вечора, коли Марія вже спала, друзі винесли їй смертний вирок. Анатолій взяв подушку та притиснув до обличчя Марії. Спросоння та не могла второпати, що коїться, проте стала пручатись, намагаючись скинути перепону, що заважала дихати. Хвилин за п’ять Анатолій, який був п’яним, зрозумів, що таким чином не впорається з жінкою, а товариш з переляку не знав, що робити, тож відкинув подушку, схопив Марію за шию й став душити. Вона продовжувала опиратись, а коли притихла, Анатолію видалось, що ще дихає. Стягнув жінку на підлогу, перехилив диван на бік і поставив... їй на груди. Експерти згодом скажуть, що від цього Марія отримала тілесні ушкодження середн ього ступеня тяжкості. Побачивши, що Марія поворухнулась, Анатолій взяв молотка, якого тремтячими руками протягнув йому Володимир, і що мав сили двічі вдарив ним Марію в потилицю. Труп друзі загорнули у килимок, запхали у мішок та витягнули на балкон, щоб наступного дня позбутись. Анатолій ганчіркою стер із підлоги кров, а потім пили за Маріїн упокій та свободу Володимира. «Новоспечений» вдівець взяв візка й на ньому з Анатолієм вивезли Марію на будівництво. Чоловік ще завидна запримітив там колодязь. Під час судового слухання цієї справи Анатолій запевняв, що вбив Марію через неприязні стосунки, а його товариш переконував, що не робив ні Анатолію, ні кому іншому замовлення на вбивство. Обох засудили до 15 років позбавлення волі, їх примусово лікуватимуть від алкоголізму. Своє 40-річчя Анатолій зустріне влітку наступного року в Городищі.
Пенсіонерка Зінаїда, яка була учасницею Великої Вітчизняної, поскаржилась одного разу своїй знайомій, яка була на років тридцять за неї молодшою: — Мій старий життя не дає, мало того, що пиячить, то ще й ображає, принижує, каже, що з хати вижене. Якщо старше покоління було більш терплячим, для багатьох навіть розлучення ставало болісним, то молодь тепер інакша. Вона часом вирішує проблеми по-сучасному й досить своєрідно. — Хочете, я знайду людину, яка його вб’є? — запитала Любов у своєї співрозмовниці. — Це коштуватиме тисячу доларів. Зінаїда, якій, вочевидь, добряче набрид чоловік, довго не вагалась, проте сказала, що зможе розрахуватися за замовлення лише після того, як продасть квартиру (Михайло склав заповіт на її ім’я). Любов познайомила пенсіонерку зі своїм приятелем Сафратом. Узгодили деякі «дрібнички». Пенсіонерці дали дві пігулки для зниження тиску, щоб дала їх чоловікові, коли той лягатиме спати. «Так легше буде з ним впоратись», — розтлумачив пенсіонерці Сафрат. Призначили день, який мав стати для Михайла останнім. У нього чомусь боліла голова. Зінаїда завбачливо напоїла старого ліками, побажала «доброї ночі» та зателефонувала Любі: мовляв, «присилай Сафрата». Відчинила вбивці двері, показала, де спить Михайло, залишила йому молоток, а сама пішла з дому. Не хотіла бачити, як Сафрат його вбиватиме. А коли повернулась, виконавця й слід охолов, було крижаним і тіло чоловіка. Вона зчинила лемент на увесь дім, покликала сусідів, та приховати правду від міліції не зуміла. Суд визнав жінок співучасницями скоєння вбивства, проте обох ф актично пожалів. Судді врахували те, що обидві жінки не були судимими, мають погане здоров’я, а на утриманні Люби є неповнолітня донька. За замовне вбивство Сафрат отримав 15 років позбавлення волі, Люба — 8, Зінаїда — 5.
Ігор з Іваном випробовували обріз рушниці у лісопосадці, бо дуже боялись, що він у потрібну мить дасть «осічку». Зброя виявилась ненадійною, довелося шукати інший обріз. Обидва знали, що жертва мешкає на четвертому поверсі, отож вивчили маршрут, яким повертається додому, місця, де буває, де має звичку паркувати машину. Розписали все похвилинно. Вбивати вирішили у під’їзді. Щоб жертва не скористалась ліфтом, у двері кабіни вставили папірець та жуйку, щоб заштопорити його на іншому поверсі. Підприємець вийшов зі своєї оселі й натиснув кнопку. Коли ліфт не прийшов, почав спускатися сходами. Між третім та другим поверхом зустрівся з незнайомцем у шкірянці. Поступився, щоб дати дорогу. Та щойно ступив на сходинку нижче, як у спину отримав кулю. Кілер зробив ще й контрольний постріл, біля будинку його чекала машина зі спільником. Міліціонерам вдалося їх розшукати і затримати, з’ясувати, за що вбили чоловіка. ...Андрій займався продажем автомобільних аксесуарів, їх привозив в Україну з Польщі. На одному з київських базарів орендував кіоск. Згодом у нього з’явились наймані працівники. Робота одного з них — В’ячеслава — Андрієві не сподобалася. Заявив, щоб той більше в кіоск не з’являвся. Інший — Олег — навпаки, видався Андрієві сумлінним та старанним. Саме такого помічника він давно мріяв мати, забувши, що коли в нашому суспільстві панують вовчі закони, то й у бізнесі друзів бути не може. Саме ця помилка й коштувала Андрію життя. Він призначив Олега старшим над іншими, а потім доручив вести облік товарів та виручки. Згодом так став довіряти, що переписав на нього своє авто, переоформив договір оренди. Сам продовжував їздити за кордон за товаром, почав ремонтувати свою оселю. А Олег також часу не гаяв. Він зрозумів, що може працювати без Андрія, став думати, як його позбутись. Прискорило прийняття фатального рішення те, що Андрій виявив нестачу майже двох тисяч доларів виручки у кіоску, а після ревізії — ще й шести з половиною тисяч. Він сказав, щоб Олег шукав собі іншу роботу. Убивць, раніше судимих за розбої та пограбування, дніпропетровця Івана та харків’янина Ігоря, знайшов для Олега... В’ячеслав, бо тримав у серці образу на Андрія за те, що той його вигнав з роботи. Замовника Олега та виконавця Івана суд позбавив волі на 15 років, Ігоря — на 14, В’ячеслав отримав 12 років. З цього гурту в нашу область потрапив лише Іван.
