Вбий у собі жлоба

1573 0

Ми у соцмережах:

Вбий у собі жлоба

У своєрідному збірнику політичних і культурологічних памфлетів — львівській газеті "Пост Поступ" — епатажний письменник Антін Мухарський, він же Орест Лютий, започаткував новий проект-рубрику "Жлобологія".

У пілотному випуску Антін як завжди гостро діагностує жлобство як чи не головну проблему українського суспільства: "Жлобство — це наша ментальна карма. Через нього все гине. Тепер я розумію, чому Україна ходить по колу, раз у раз наступаючи на ті самі граблі. Бо державою керують жлоби з абсолютно сільською аграрною філософією, естетикою, мисленням. Причому на всіх рівнях. Країна приречена і загине не через зовнішню агресію, не через чвари між Сходом та Заходом. Вона згниє зсередини через своє жлобство, бо неспроможні її керманичі, байдуже що помаранчеві, що біло-сині, вийти за межі свого хуторянського жлобства. Вся країна — це суцільне породження жлобства, яке єдине і було сталою формою укураїнського буття. Жлобство — це наше все". Продовжимо думку Мухарського. Жлоби — бізнесмени, які йдуть у політику заради процвітання власного бізнесу. Жлоби — державні мужі, які перетворили на справжній культ вбивство тварин на полюванні і гордо позують посеред трофеїв. Вбогі навіть не розуміють, що часи сафарі і Хемінгуея давно вже минули. А серед сьогоднішньої світової політичної та державотворчої еліти модні інші тренди — зокрема захист природи. Жлоб — співак Пономарьов, який жбурляє недопалки із балкона свого пентхаузу на голови киян, а потім нахабно бреше вишуканою українською мовою, мовляв, такого не було (даремно, що існує відеопідтвердження). Жлоб — письменник Курков, маркетолог від літератури, який дозволяє собі такі репліки: "Еротично-порнографічний роман американської письменниці Еріки Леонард Джеймс "50 відтінків сірого" я не читав, але вважаю кепським. Для такої оцінки мені досить його назви (?) і опису, про що він". Роман, можливо, і бездарний, хоч і один із найтиражніших в новітній історії. Але для такої діагностики все ж таки його потрібно прочитати. Жлобством, мов метастазами, вражені всі ми — від голоти до інтелектуальної еліти. Не абихто, а письменник №1 укрсучліту Юрій Андрухович у своїй книзі "Лексикон інтимних міст", у пронизаному нелюбов'ю до російської столиці есеї "Москва" пише: "Як мені здолати цього Левіафана, цю потвору п'яти сталінських морів? І де мені знайти Змієборця на неї? …Чому немає роману "Москва", хоч є "Петербург" Бєлого? Тому що Борис Бугайов (Андрій Бєлий) жив переважно у Москві?". Я спочатку не повірив своїм очам. Виявляється дотепний і гостроязикий Андрухович — кумир і класик, ерудит і талант, патріарх Бу-ба-бу і укрсучліту в цілому, не знає елементарних речей і верзе нісенітниці на весь світ. Перевиданий чотирма мовами "Лексикон…" успішно крокує світом. Те, про що інформує світову громаду Андрухович, є твердженням на кшталт: "Є гарний роман "Війна і мир", але чому Толстой не написав роман про адюльтер, про нещасну долю закоханої жінки, яка закінчує життя самогубством?". Прикольно те, що Андрухович належить до когорти письменників пост-модерністів, а Бєлий є одним із основоположників модернізму, поряд із Джойсом, Кафкою, Прустом. А ось Михайло Булгаков хоч і не симпатизував творчому стилю Бєлого, проте уважно його вивчав. Літературознавці вважають, що трилогія "Москва", яка складається із романів "Московський дивак", "Москва під ударом" та "Маска", значно вплинула на Булгакова при написанні культового роману "Майстер та Маргарита". Зокрема, це стосується і образу самого міста (гроза над Москвою — Ершалаїмом) і образів Воланда та Коров'єва. Один із прообразів Воланда — шахрай на прізвище фон Мандро родом, до речі, із волинських Ківерців. (Цікаво, як Бєлий дізнався про це невеличке західноукраїнське містечко?). Чому про це не чув всесвітньо відомий професійний літератор Андрухович, який шліфував свою філологічну освіту у московському Літінституті ім. Горького і до думок якого прислуховується купа люду? Не менш вражаючі нісенітниці дозволяють собі і інші провідні письменники України і навіть сама "совість" української літератури — поетеса і письменниця Ліна Костенко. Я маю на увазі її прозу "Записки самашедшего". Твердження про Гордія, який розрубує відомий вузол (насправді рубакою був Олександр Македонський), це ще квіточки, поряд із ягідками — історіософською некоректністю, яка трапляється на сторінках "Записок…". Чому українські письменники, а також їхні редактори, дозволяють собі подібне культурне жлобство? До речі, саме антижлобську есеїстику Андруховича пропонує Мухарський у пілотному випуску своєї "Жлобології". Зауважу, із жлобством, безперечно, потрібно боротись. І розпочинати цю боротьбу кожен повинен із самого себе. Жлобством потрібно розстрілювати у собі так влучно, як наші губернатори розстрілюють у лісах звірину. Вбий у собі жлоба — дай шанс Україні!


ПОВІДОМЛЯЙТЕ СВОЇ НОВИНИ В РЕДАКЦІЮ "РІВНЕ ВЕЧІРНЄ": Тел./Viber/Telegram: +380673625686

Читайте також