Оксана Вітчук розповіла про реалії роботи у школі під час пандемії коронавірусу.
Вчителька Бабинського ліцею на Рівненщині Оксана Вітчук розповіла про реалії роботи в умовах адаптивного карантину.
Відповідний пост вона опублікувала у своєму Facebook, наголосивши, що працюють педагоги у дуже важких умовах.
«Накипіло... Навчальний рік не встиг розпочатися, важкий для нас усіх рік, а вже щодня стільки бруду виливається на голови учителів і закладів освіти соцмережах, на телебаченні і з вуст громадськості, що просто гидко це слухати і читати!
Шановні, вчителі не працюють у сфері обслуговування, їх справа вчити, а не міняти маски, обробляти руки, робити термометрію, дезіфікувати поверхні, слідкувати за станом дітей щохвилини, це не входить в наші щоденні обов'язки! Але ми це робимо, щодня, допомагаючи персоналу забезпечити безпечне перебування Ваших дітей у закладі! Тим, самим наражаючи на небезпеку свої сім'ї. Ми по 8 уроків в щитках, коли по спині тече, а в очах все пливе. Ми не маємо часу випити води, бо постійно чергуємо у своїх класах, ми щоденно дихаємо випарами антисептиків і деззасобів. І слава Богу, що наша ОТГ їх закупила, і ми все це маємо у достатній кількості, навідміну від інших шкіл на периферії. Нащо писати дурницю, що хтось з когось "збирає на це кошти"?? Є речі, якими дітей мають забезпечити батьки, бо, на жаль, держава не забезпечує ними дітей це: зошити, приладдя, форма, це нині маски, особисті антисептики, питна вода. Це Ваше право купувати чи ні зошити для контрольних і лабораторних робіт, держава, на жаль, не забезпечує цим, якщо Ви вважаєте, що не треба, то не треба, школу закінчують усі!!! Не купуйте квітів, якщо не маєте особистого бажання, аби потім розказувати, як потратились; не виявляйте інших способів уваги лише для того, аби потім це стало постом для обговорення у соцмережах. Вчителі самодостатні люди, ми можемо собі дозволити квіти, і не лише на 1 вересня і останній дзвінок, ми їх не повинні, як ви кажете "заслужити", квіти - вияв любові.
Чи знаєте ви коли востаннє за кошти держави змінювалися меблі у класних кімнатах, крім НУШ? Коли мінялися за державний кошт дошки, освітлення, купувалася крейда, туалетний папір??? Всі ми хочемо аби діти вчилися у гарних умовах, мали хороше технічне забезпечення, сиділи за гарними партами, займались на сучасному спортивному інвентарі? І ми теж могли б чекати поки це зробить держава, але і тоді всеодно були б винні...
Чому сьогодні вчитель для того аби прийняти діток у чистому класі повинен стояти як старець з протягнутою рукою і просити мізер на ремонт у батьків? Нам би теж хотілося б, як у Європейських країнах здати ключі в кінці року і повернутись у вересні у гарний клас, а не стояти літо шпаклюючи, фарбуючи, вигадуючи різні ідеї аби зробити будні дітей у школі цікавими. Ми не просимо заохочення, ми хочемо почути людське: "Дякую" .
А як часто ми самі і є спонсорами своїх ідей, вкладаючи власні кошти, цього ніхто не рахує.
Освітяни, належать до тієї категорії, які працюючи в державних установх, сплачують податки, з яких власне і фінасується "загальнообов'язкова освіта", навідміну від тих, хто роками сидячи за кордонами, знає як нам тут краще жити, що як робити і постить усяку нісенітницю.
Більшість з нас, це не перехожі з вулиці, а люди гарною з вищою освітою, які багато чим жертвують заради обраної професії і яких сьогодні "опустили нижче плінтуса" ті, що у власному прізвищі роблять по 3 помилки! Людина, яка чогось в житті варта і досягла, не буде поширювати дурниць, вона допоможе по змозі.
Лікарів реабілітував коронавірус , а педагогів???
Що нам ще по рібно для того аби ми врешті стали одне до одного ближче? Ми пливемо в одному човні, а гребемо у різні сторони. Потонемо разом зрештою, бо не вийде заробити власний авторитет, поливаючи брудом інших.
Громадяни, односельці і батьки, нам усім зараз не просто, але перш ніж написати дурницю, зупиніться і подихайте цим словами, а потім подумайте чи варто це нервів і зіпсованих людських відносин.
Я люблю свою професію і на щастя, мені в житті здебільшого траплялися люди, з якими я не боялася долати вершини, чиї плечі не давали падати в безодню... Дякую їм, таких більшість».
