Вдова спідвеїста хоче, щоб вшанували її загиблого чоловіка

Четвертого серпня цього року відомому рівненському спідвеїсту 80-х років Віктору Сурхаєву виповнилося б 60 років. Але до цієї дати він не дожив, бо загинув під час ДТП ще десять років тому.

Нагадаємо, що дев'ятого червня 2006 року Віктор сів у «Шевроле Авео», за кермом якого був Ігор Марко. Марко, виїжджаючи на вулицю Київську, не пропустив і зіткнувся з автомобілем «Шкода-Октавіа», яким їхав на Київ міліціонер Олександр Онищук. Марка з травмами госпіталізували у лікарню, а Віктор Сурхаєв загинув на місці пригоди. Водія-міліціонера та його пасажирів також забрали у лікарню. Прокуратура почала розслідувати цю автопригоду. Зненацька восени 2006 року помер Ігор Марко — спідвеїста знайшли з черепно-мозковою травмою на території ЗОШ №24 у Рівному. Врятувати життя гонщика лікарям не вдалося, як і міліціонерам — довідатись усю правду про його загадкову і таку несподівану смерть. Ніна Сурхаєва, яка прийшла нещодавно у редакцію газети «Рівне вечірнє», розповіла: — Ні від ще живого Ігоря, ні від його рідних я так і не почула жодного слова вибачення. Марко до останнього своєї провини у тій автопригоді не визнавав. У грудні 2006 року прокуратура звинуватила Ігоря Марка в скоєнні ДТП — тоді, коли вже його не було в живих. Я намагалася ознайомитися з матеріалами справи, але марно. Рівненські експерти зазначили, що мій чоловік помер… через хворобу. Суд розглянув цю справу без мене. Це абсурд, бо в авто Марка мій чоловік сідав живим та здоровим. У 2007 році волинські експерти визначили, що причиною загибелі Віктора були травми, отримані під час ДТП. Лише після цього мені показали матеріали справи. Її передали до суду. А вже в листопаді суд без мене її розглянув і… закрив. Я подала апеляцію, але у поновленні розгляду справи мені відмовили, бо з моменту винесення рішення міським судом за реабілітацією імені покійного Ігоря Марка ніхто з рідних чи близьких до суду не звернувся. Про те, що був такий спідвеїст Віктор Сурхаєв, вже ніхто з його колег, ні з фанатів тепер і не згадує. Ніхто не прийшов на могилу ні у день його загибелі, ні у день його ювілею. І це дуже прикро, адже у Віктора було не менше спортивних заслуг, ніж у Марка, на честь якого нині проводять турніри, а його навіть не згадують.