117 років від дня народження Уласа Самчука
20 лютого виповниться 117 років від дня народження класика української прози ХХ століття із села Дермань Здолбунівського району - Уласа Самчука. Ще донедавна ім’я Уласа Самчука було відоме лише за кордоном. І тільки після отримання Україною незалежності його твори перестали видавати підпільно і вони з’явилися у вільному доступі. З часом їх почали додавати у навчальні програми, творчість Уласа Самчука сьогодні досліджують літературознавці, історики, філософи.
Завдяки розпорядникам спадщини письменника Оксані Бризгун-Соколик та Ярославу Соколику з Торонто повернулися в українські музеї закордонні примірники творів, деякі рукописи та особисті речі.
Улас Самчук – автор 22 книг, серед яких дві трилогії, значної кількості наукових і пресових публікацій. Лише частина з них сьогодні вийшли передруком, а деякі залишаються рідкісними музейними експонатами. Хоча спадщина письменника велика, на публікацію та поширення ще багатьох його творів потрібен не лише час, а й усвідомлення і визнання важливості його внеску не лише у міграційну літературу, а й усю українську прозу ХХ століття.
«…не все одно, хто як говорить, яким богам молиться, які книжки читає. Не все одно, якими іменами названі вулиці наших міст, не все одно, чи домінуючим є для нас Шевченко, чи Пушкін. Не все одно, як це часто доводиться чути, кого ми вчимо у школі, не все одно, яке наше відношення до російської літератури. Ні! Це не все одно…» («Нарід чи чернь?» Улас Самчук)
Хоч і публікації цій вже більше 80 років, ми маємо доводити своїй совісті, історичній спадщині й українському народу, що нам не все одно, як і скільки про Уласа Самчука говорять тепер, як і не все одно було йому на несвідомість його сучасників-українців.
Це ім’я має асоціюватися не лише з романом “Марія”. Кількість причин, чому ми маємо вшановувати цю видатну людину, перевалить за сотню, а от кількість реальних кроків для збереження спадщини письменника можна перерахувати на пальцях. Але про них точно варто згадати, щоб показати, скільки було зроблено, і дати усвідомити, що й цього недостатньо.
Останніми роками центром популяризації та поширення у друці літературної спадщини Уласа Самчука стала Острозька академія. Однією з найвизначніших подій стала передача ексклюзивного права на перевидання творів прозаїка представниками української діаспори у Канаді та єдиними розпорядниками творчого доробку письменника – сім’єю Соколиків.
Так, видавництвом Національного університету «Острозька академія» видало трилогію «Волинь», книгу «На білому коні. На коні вороному» зі спогадами письменника про часи Другої світової війни. До 105-ї річниці від дня народження Уласа Самчука світ побачили збірки «Марія», «Віднайдений рай» та «Чого не гоїть огонь». У 2017 році видано твори «Плянета Ді-Пі» та «П’ять хвилин по дванадцятій».
У передмові до п’ятого тому творів Уласа Самчука з заголовком “Літописець доби” ректор Острозької академії Ігор Пасічник та український філософ і письменник Петро Кралюк називають його “справжнім Українським Гомером”: “Перечитуючи величезний літературний доробок У. Самчука, кожного разу не перестаєш дивуватися його таланту, титанічній працездатності, унікальному вмінню не лише детально описувати події, але й прогнозувати, передбачувати їх розвиток у майбутньому”.
Для популяризації дослідження творчості, суспільно-політичної та публіцистичної діяльності Уласа Самчука з ініціативи Оксани та Ярослава Соколиків з 2005 року започатковано проведення Національним університетом “Острозька академія” щорічного Всеукраїнського конкурсу для учнів, студентів та аспірантів із широкою тематикою, що розкриває різні аспекти творчості письменника. Починаючи з 2012 року, сучасних письменників у Рівному відзначають саме премією імені Уласа Самчука.
Щорічно на Шумщині (батьківщині письменника) відбувається регіональний літературний фестиваль української книжності «На білому коні» (за назвою книги). Там, починаючи з 2017 року, також відбувається нагородження лауреатів Міжнародного літературного конкурсу ім. Уласа Самчука.
Здавалося б, що такий великий список з таких маленьких кроків справді може щось змінити. Але ці зміни реально можливі тоді, коли ім’я Уласа Самчука перестануть замовчувати на всеукраїнському рівні, коли почнуть приймати постанови уряду про відзначення творчості письменника, коли в програми українських шкіл таки повернуть його твори.
Важливо, щоб слова, які лунають на честь річниць від дня народження, не просто змушували задуматись, хто такий Улас Самчук і що він залишив, а як зберегти та поширити його думки і творчість на всеукраїнську авдиторію.
Тетяна Шокур, студентка Острозької академії
