Про Рівне, як про велосипедне місто, примушують говорити успіхи на міжнародних стартах гонщика-професіонала Сергія Гончара. Проте виявляється, що Сергієві у нас у місті підростає серйозна зміна. Причому зміна ця уособлюється у тендітній 17-річній спортсменці Ользі Полховській. Минулого року на чемпіонаті світу у Вероні Ольга серед своїх однолітків у груповій гонці посіла 14 місце (усього стартувало 70 спортсменок), на чемпіонаті ж Європи серед велосипедисток до 23 років юна рівнянка була 50-ю, що у плані перспективи теж непогано. За підсумками спортивного року Ольгу Полховську включили до десятки найкращих спортсменів області.
— Нормально, — лаконічно оцінює сезон Ольга.
— Можна було б краще, — констатує її тренер Анатолій Чаюк. — На жаль, у Вероні ми не мали нормальних умов для тренувань, дороги, на яких ми планували тренуватися, були перевантажені, інших же варіантів з нашими коштами у нас не було.
— Чому Ольга не виступала в індивідуальній гонці?
Анатолій Чаюк: — Загалом індивідуальна гонка — це не її. Хоча там була траса вгору, на яких вона виступає досить вдало. Спробувати можна було, але тренери збірної вирішили інакше.
— Наскільки сильна конкуренція у збірній?
Ольга Полховська: — За підсумками цього року в рейтингу юніорок я на другому місці.
А.Ч.: — В Україні Олі вдається сперечатися не лише з юніорками чи спортсменками до 23 років, вона вже реальний конкурент і дорослим велосипедисткам. Так, у гонці на час на Кубку України вона посіла п’яте, а в груповій гонці — шосте місце.
— У цьому році будете боротися вже за вищі місця?
О.П.: — Зосереджуся насамперед на юніорських стартах. Є бажання знову потрапити на чемпіонати світу та Європи.
— Олю, як ти потрапила у велоспорт, адже дівчата у Рівному цим видом практично не займаються?
О.П.: — Коли я йшла до велоклубу «Пролог», то й не знала, що там займаються лише хлопці, це було в 2001 році. Чому прийшла? До цього часу не можу собі на це відповісти. Просто з дитинства любила не «вєліку» ганяти.
А.Ч.: — Якщо відверто, коли Оля прийшла, причому сама прийшла, я дуже здивувався. Але відмовляти їй не став. Думаю, нехай спробує. У неї практично з перших тренувань усе почало виходити, згодом втягнулася. Доволі корисним виявилося шестирічне заняття плаванням.
— Олю, що тобі подобається, а що ні у велоспорті?
О.П.: — Сам вид цікавий, тактики різні, а крім того, можна побачити світ, коли їдеш на велосипеді, багато що можна побачити. Не подобається, що форма ніг дещо псується.
— Те, що у секції були одні хлопці, не засмучувало?
О.П.: — Спочатку це був кошмар, колектив збитий і одні пацани. Попервах навіть просила тренера, щоб привів на секцію ще дівчат, але згодом здружились і дівчата вже й не потрібні були.
— Але ж тренуватися з хлопцями на шосе, напевно, не дуже легко, в них же інші швидкості?
А.Ч.: — Осінню підготовку наша команда проводила в Криму, і Оля на рівних з хлопцями там їздила.
О.П.: — Але встигати за ними мені було дуже тяжко…
— А у побуті, скажімо, на зборах, не доводиться для хлопців готувати їжу?
О.П.: — Нічого подібного немає, навіть, навпаки, вони готують більше за мене.
— Пане Анатолію, у чому секрет успіху Ольги, адже зовні вона зовсім не схожа на атлета?
А.Ч.: — Неправильно буде говорити, що успіх велосипедиста у, наприклад, товщині його ніг. Успіх залежить від усього потрошки. В Ольги сукупність цих факторів якраз у нормі.
— Олю, яким би ти хотіла бачити своє спортивне майбутнє?
О.П.: — Спорт — це така річ, коли не знаєш, що з тобою буде завтра.
— Але чи хотіла б ти потрапити до професійного клубу, зробити кар’єру велосипедистки?
О.П.: — Напевно, ні. Адже у такому разі цьому потрібно буде присвятити все життя, я ж до цього неготова.
— Та все ж років до двадцяти п’яти збираєшся поїздити?
О.П.: — У двадцять п’ять я хотіла б вже дітей няньчити. Мені відомо багато прикладів, коли велосипедистки, яким під тридцять, не мають сім’ї, їм ні до кого повернутися. Як на мене, все потрібно робити вчасно.
— А на Олімпійські ігри хотіла б поїхати?
О.П.: — Усі спортсмени цього хочуть.
