Нинішній український футбол продовжує своє існування в умовах війни, і дуже добре, що серед команд, які змагаються у цей нелегкий для всіх час за звання чемпіона України, є «Верес» із Рівного. Щоправда, змагається він не за звання чемпіона, а навпаки — за місце у першій десятці. Саме така мета була задекларована фактичним власником «народного клубу» Іваном Надєїним на початку сезону. І з кожним днем навіть такий вельми скромний здобуток виглядає все менш реальним — після чверті чемпіонату «Верес» посідає передостаннє місце, вигравши лише одну гру із семи проведених. Чому так сталося? Чому у своїй другій реінкарнації «народний клуб» повторює помилки свого попередника — того «Вереса», який згодом став «ФК Львів», а влітку цього року взагалі безслідно зник?
Видається, що нинішньому керівнику «Вереса», подібно до його попередника, не вистачило терпіння, аби розвивати клуб тим шляхом, про який кілька років гриміли всюди, де лише можна. Минулого сезону команда посіла тринадцяте місце, зберігши місце у вищій лізі, що було непоганим результатом, зважаючи на дуже скромне фінансування. Саме через це з команди кожних пів року уходила половина складу, шукаючи, де платять більше. Але їм на заміну приходили інші. Ті, кого влаштовувала скромна, як для нашого футболу, зарплатня. І «Верес» продовжував триматись на поверхні. Але цього Івану Надєїну виявилося мало. Чи то з власної ініціативи, чи то за чиєюсь порадою він звільнив тренера Юрія Вірта, який провів «Верес» із самого низу до вищої ліги, запросивши іншого тренера, якого взимку вигнав з роботи той самий одіозний Поворознюк, котрий ніби змагається у навколофутбольній популярності з іншим Поворознюком, тим, що молодший. У підсумку «народний клуб», можливо, навіть цього як слід не усвідомивши, пішов тим самим шляхом, що й команда товстого матюкальника із села Петрове.
З тим, що замість молодих і перспективних гравців з числа місцевих талантів у команду набрали сумнівної кваліфікації футболістів немолодого, як для спорту, віку, ще можна було якось погодитись — досвідчені люди теж у команді потрібні. Але коли до «Вереса» привезли двох невідомо яких бразильців, все стало зрозуміло. Бо ж саме для цього створювали «народний клуб», аби працевлаштовувати до нього заокеанських заробітчан, які нічим не кращі, а часом гірші за наших?
Результат не забарився. Коли торік у команди після семи ігор було 11 очок і місце серед лідерів, то нині цих очок лише п’ять. І справа навіть не в очках — сама гра команди не викликає жодної надії на позитив. Не видно жодного натяку на те, що може покращити непереконливі виступи «Вереса». Бажання віддавати всі сили і боротися до кінця у команди ніби є. Але цього не досить навіть для скромних успіхів. Поки що жоден із футболістів, які прийшли до команди вслід за новим тренером, гру не підсилив — «Верес» тримається в основному на тих, хто залишився з минулого сезону. І головне — немає молодого поповнення. Немає молодих гравців, які б не просто виходили на поле в останні п’ять хвилин, а могли підсилити гру команди.
Можливо, у тренера Сергія Лавриненка є свій секрет того, як підняти «Верес» із самого дна, який відомий лише тренеру? То нехай би він цей секрет вже швидше розкривав! Інакше буде пізно — підніматися з останніх місць після третини чемпіонату в нашому футболі дуже складно. Хіба що привезти ще оберемок бразильців на радість тим кільком сотням людей, що напівлегально заповнюють місця на ще не збудованому як слід стадіоні, додатково полегшивши вміст гаманця власника клубу. Досвід показує, що це ще нікому не допомогло.
Микола НЕСЕНЮК.
