Напередодні 9 травня зустрів у місті типового ветерана — сивого дядечка у військовому кітелі з медалями на грудях та квітами у руках трохи напідпитку. Видно, йшов з якогось ушанування. Зблизька ветераном виявився Вовка з 9-Б класу. Тобто на рік за мене молодший, з яким ми колись, стоячи біля пивзаводу, дарували 9 травня ветеранам війни, що йшли у колоні, тюльпани, роздані класною керівничкою. Після школи Вовка закінчив військове училище і відслужив десь свій офіцерський строк. До 9 травня він має таке саме відношення, як і я, але не про 9 травня мова. Хто хоче — нехай святкує його ще триста років. Мова про те, як люди стають ветеранами. Де та межа, за якою чоловік або жінка перетворюються з батька-матері чи дідуся-бабусі у ветерана. Ви ж погодитесь, що є бабусі, які зовсім ще не ветерани, і навпаки — ще зовсім не дідусі, але вже ветерани по повній. Як це з ними стається? Уперше слово «ветеран» не щодо військових я почув під час матчу колишніх професійних футболістів, яким було десь під сорок-п’ятдесят.
Напередодні 9 травня зустрів у місті типового ветерана — сивого дядечка у військовому кітелі з медалями на грудях та квітами у руках трохи напідпитку. Видно, йшов з якогось ушанування. Зблизька ветераном виявився Вовка з 9-Б класу. Тобто на рік за мене молодший, з яким ми колись, стоячи біля пивзаводу, дарували 9 травня ветеранам війни, що йшли у колоні, тюльпани, роздані класною керівничкою. Після школи Вовка закінчив військове училище і відслужив десь свій офіцерський строк. До 9 травня він має таке саме відношення, як і я, але не про 9 травня мова. Хто хоче — нехай святкує його ще триста років. Мова про те, як люди стають ветеранами. Де та межа, за якою чоловік або жінка перетворюються з батька-матері чи дідуся-бабусі у ветерана. Ви ж погодитесь, що є бабусі, які зовсім ще не ветерани, і навпаки — ще зовсім не дідусі, але вже ветерани по повній. Як це з ними стається? Уперше слово «ветеран» не щодо військових я почув під час матчу колишніх професійних футболістів, яким було десь під сорок-п’ятдесят. Це звалося «матчем ветеранів» і зовні відрізнялося від звичайного футболу, окрім повільної гри, лише тим, що футболісти пили горілку і курили цигарки не потайки, як у молодості, а відкрито. Тоді й почала у мене вимальовуватись формула про те, що ветеран — це той, хто працювати як слід вже не може, а випити-закусити ще хоче. І не просто так, а з повагою. Щоб пригощали його і припрошували. Бо що, окрім цього, людина має з того ветеранства? Ну можна, наприклад, встановити звання «ветеран базару», є такі, що вже третій десяток років там стоять. Або «ветеран» провезення через кордон старих авто чи ще якогось краму. Таких теж набереться досить. Але їм, мені здається, це якось непотрібно. Випити-закусити вони й самі можуть, а президій та урочистих зборів базарники проводити ще не навчилися. Там же, де президії ще збереглися, без ветеранів ніяк. Ну що це за торжество, коли на сцені немає поважних людей, які уособлюють важливість і необхідність справи, заради якої зібрали президію. І що ви думаєте? Для цих потреб ветерани завжди знаходяться. Ветерани чого? А яка різниця? Аби виглядали відповідно, тобто вже старенькими, але не настільки, щоб попід руки водити. Аби не соромилися одягати те, що треба, і слухати те, що скажуть. Я б узагалі таку професію увів — ветеран. Щоб підбирали туди саме таких, які треба. Чому ні? Хіба ті, що пхаються до тих президій, заслужили поваги більше, ніж ми з вами? Просто нам соромно там бовдурами сидіти чи марширувати, а їм не соромно. Формували б з тих професійних ветеранів бригади чи загони, які в разі потреби можна було б відправити кудись на мітинг. На урочистий мітинг одна розцінка. На мітинг протесту — інша. Порядок має бути в цій справі. Щоб не лізли усякі зайди. Комісію слід було б створити приймальну. Щоб перевірила, чи відповідає потенційний ветеран усім зовнішнім вимогам, чи не занадто пропита у нього фізіономія, чи зможе він витерпіти потрібний час у потрібному місці? Думаєте, легко витерпіти? Часом як послухаєш наших політиків, так і хочеться щонайменше плюнути і піти, якщо на вулиці, чи вимкнути телевізор і не плювати, якщо удома. Тож якщо не нудить тебе від цього — підходиш у ветерани. Ну і, звісно, в тебе має бути вдосталь вільного часу. Відібрати таких людей скільки треба і кроком руш! Якби були такі офіційні ветеранські підрозділи, тоді б не було мені соромно за Вовку з 9-Б у кітелі з медалями на 9 травня.
