Для легенд рок-н-ролу, котрі свого часу збирали повні зали та стадіони, нині не залишається нічого іншого, як «стригти купони» на своїй колишній популярності, нагадуючи фанам, що роки таки беруть своє. Здається, це може стосуватися кого завгодно, тільки не «Scorpions». Одна з найпопулярніших рок-команд на пострадянському просторі не перестає дивувати — хлопцям вже майже по 60, а їхній енергійності, умінню завести публіку й, врешті, «розірвати» її на шматки може позаздрити будь-який молодий музикант. Переконатися у цьому можна було ще раз у київському Палаці спорту — саме тут «Scorpions» відіграли свій третій київській концерт, організатором якого стала компанія «Союз-Віктан».
«Scorpions» приїхали в Київ за два дні до концерту. Клаус Майне залишився вдома святкувати з родиною Великдень, а ось гітарист та співзасновник команди Рудольф Шенкер з іншими музикантами насолоджувалися хлібом-сіллю і ста грамами, якими їх зустрічали в аеропорту, а потім і сувенірами від «Союз-Віктана»: Шенкер із задоволенням взяв до рук новий для себе інструмент — кобзу. Відносно невелика кількість реклами на столичних телеканалах і парканах переконувала — цьому колективу реклама не потрібна. Публіці лише варто знати, коли й де. За годину до початку концерту перед Палацом спорту надзвичайного пожвавлення ніби немає, групи молодих людей у «скорпіонівських» банданах та майках п’ють пиво й щось обговорюють, спекулянти пропонують «зайві» квитки, охорона перевіряє кожну сумку. І хоч спочатку здається, що глядачів буде небагато, за п’ять хвилин до початку зрозуміло — до сцени вже не пробратися. «Scorpions» зібрали повний Палац спорту, щоб презентувати свій новий альбом «Humanity Hour», що ще раз довело — музиканти не живуть з колишньої популярності, а активно працюють, записують нові речі. Хоча, і це добре помітно, публіка прийшла заради «безсмертних» «Still Loving You», «Wind of Change» та ще десятка старих і добре відомих балад. Але «Scorpions» дають рок-н-рол! Ввесь майже двогодинний виступ переповнений «драйвом», через звук гітар навіть спочатку погано чути вокаліста Клауса Майне, який ніколи не зраджує своєму берету і темним окулярам. Першу баладу доводиться чекати майже годину. Проте з перших акордів «хіта» «Нoliday» зал «вибухає». І далі вокаліст як бек-вокал має кількатисячний натовп — усі відомі пісні зал співає ледь не голосніше за музику, темний зал яскраво підсвічується «мобілками» та запальничками. У запалі музиканти викидають у натовп барабанні палички та медіатори. Кожен із «скорпіонів» яскраво демонструє свою майстерність, ударник видає фантастичне майже десятихвилинне соло, гітаристи вдвох шаленіють, а вокаліст ніби «грається» з публікою, неймовірно розтягуючи пісню. «Wind of Change» він присвячує політичній ситуації, наголошуючи, що будь-яке протистояння повинно закінчуватись мирно. Проте декілька «хітів», зокрема, «When You Came Into My Life» та «Send Me An Angel», глядачі так і не почули — мокрі музиканти відіграли на «біс» лише потужний «Hurricane» й, незважаючи на те, що публіка не замовкала, більше грати не стали.
