В Острозькому клубі вільного інтелектуального спілкування молоді упродовж трьох днів тривали зустрічі й дискусії місцевих спудеїв зі студентами найвідоміших вищих навчальних закладів країни. Острозький клуб започаткований рівно рік тому. Цьогорічне засідання клубу в Острозі — найширше, бо до вільних дискусій долучилися гості з Донбасу та Волині. Як перетворити українську різноманітність у соціальний капітал? До цієї теми учасників клубу підштовхнув недавній візит до українського студентства відомого американського політолога Френсіса Фукуями. У той час, коли політики роз’єднують країну, студенти намагаються віднайти рецепти її об’єднання.
Віталій Лебедюк, НУ «Острозька академія»: «Соціальний капітал — прагнення громадян творити нові цінності. Якщо його накопичити — у країні розпочнеться економічне зростання. Оскільки політики далі роз’єднують і руйнують Україну, змінити ситуацію можуть тільки самі громадяни. Нині ми маємо боротися, щоб давній принцип «моя хата скраю» був подоланий іншим характерним принципом — об’єднуватись у разі небезпеки». Сергій, Волинський держуніверситет: «У нас уже багато громадських організацій. Але вони пасивні, якщо тільки не є додатками до партій, не відробляють гранти або не мають на меті якусь комерцію. Якщо ж вони активні — їм перешкоджають чиновники. Але подолати таку тенденцію можна. Сил на це вистачає тільки в молодих, за це ми і беремося. Ми повинні пам’ятати, що громадянам у нашій країні дозволяється все, що не заборонено законом, а чиновникам — тільки те, що прямо ним прописане». Олександр Яновський, Острог: «Вважаю, що роз’єднаними українці стали тоді, коли в них повністю забрали власність. Так було з моїм дідом-холмщаком. Після того, як обіцяну в Україні землю у нього відібрали і загнали сім’ю до колгоспу, інтереси, на відміну від майна, роз’єдналися. Людям не було чого відстоювати і вони стали пасивними». Дарія Воробйова, Харківський Національний університет: «Пасивність зайшла настільки далеко, що про проблеми, лаючи уряд, ми говоримо на кухні, а прийти до міськради з вимогами можемо хіба що тоді, коли нас зовсім позбавлять елементарного — води чи тепла. Але я думаю, що саме в ці місяці у нас з’являться лідери, які щось змінять, і вони мають бути молодими, такими, що не вміють брати хабарів і в силу нових умов ще не навчилися боятися і зважати, чи варто вголос висловлювати свої думки». Анастасія Мілюкова, Одеський Національний університет: «Старші частіше обговорюють те, що було, і шукають винуватця. А коли вони отримують владу, виявляється, що їхня частка вини в навколишньому хаосі також немала. Ми маємо по-іншому спроектувати майбутнє — почати з самоврядування, бо воно тут, на місці, і таки має чимало важелів впливу на наше життя». Академік Микола Жулинський: «Гадаю, країна наша зараз у такому стані тому, що вона не робить ставки на свою еліту. Вона повірила банкірам, промисловцям і не слухає голосу тих, хто насправді є рушійною силою країни. Чи хтось дослухається нині до голосу Ліни Костенко чи Івана Дзюби? І ще — ми зараз культивуємо серед людей почуття образи, болю, гіркоти поразки, а не почуття гідності, відповідальності і впевненості. І поки ми не змінимо ці настрої, ми не побачимо майбутнього і годуватимемо тих, хто дорвався до влади». Лариса Івшина, редактор газети «День»: «Першим запитанням, яке я почула десять років тому в Донецькому університеті від викладачів, було — «чому Руслана Писанка розпочинає говорити про погоду з заходу, у той час як сонце встає на сході?». От якщо ми в такому стилі спілкуватимемось завжди, то ніколи не дійдемо згоди у важливих речах. Незважаючи на «помаранчеві» події, ці стереотипи закидів досі не поламані ні на заході, ні на сході. Тому й жартують у КВНах (як на мене, дуже плоско) про те, що варто заасфальтувати Дніпро…». Але ця зашореність минає, бо нещодавно я була свідком спілкування керівників «Львіввугілля» зі своїми колегами з Донбасу — от вони розмовляли українською, і всі їх розуміли і сприймали». Сергій Суханов, Донецький університет: «Ми надто довіряємо місцевим каналам ЗМІ, а потрібно дивитися ширше, аналізувати. Тому потрібно змінювати стереотипи через безпосереднє спілкування. Ми приїхали до Острога і багато в чому змінили своє уявлення про Західну Україну. І я більш ніж упевнений, що ви зміните уявлення про Донбас, котрий за останні роки багато чого навчився, і багато в чому змінився. Нас уявляють такими ж ворогами «західняків», як ми там малюємо картинку про життя тут. Але якщо ви не хочете, щоб чотири мільйони донеччан перетворилися в «донецьку націю» — потрібно їхати туди, спілкуватися, переконувати. А що не запрошували — так ніхто ж не запрошував апостолів, а вони прийшли і подолали безвір’я у нових землях… А щодо студентства — ми вважаємо українську мовою інтелігенції і спілкуємося нею достатньо часто, і любимо їздити на захід. Тому хочемо, щоб ви побачили, якими є ми». Записала Дарина ВІТЕР.
