Їх побачила уся Європа — серед інших дітей, яки виводили футболістів німецької збірної на матч Німеччина-Данія, що проходив у Львові, були дівчинка і три хлопчики з Рівного. Супроводжувати гравців на поле під час футбольного чемпіонату отримали можливість 280 дітей з усієї України. Хоча мріяли про це 90 тисяч малюків.
— Ми дізналися про конкурс, організований офіційним партнером Євро-2012 МакДональдзом, випадково, — розповідає 8-річна Анна Остапчук. — Мій 12-річний брат знайшов оголошення в Інтернеті і зареєстрував нашу сімейну команду для участі у конкурсі, нагородою в якому був футбольний м'яч. За умовами, щотижня наша родинна команда "Льоліки" повинна була проводити активні уїк-енди і виставляти про це фотозвіти. У лютому ми дізналися про виграш і про можливість супроводжувати футболістів на гру. Якщо чесно, то спершу я навіть не хотіла їхати. Про Євро-2012 тоді й не знала, мені вже потім розповіла мама. Та й до футболу в мене не було ніякого інтересу, я професійно займаюся танцями. Але згодом погодилась. Коли виходили на львівський стадіон, трішки хвилювалася, але вже на самому полі була вражена — ніколи не бачила стільки людей. Я виходила на стадіон перша, тобто мала виводити капітана. Але капітан німецької збірної виявився низького зросту. Тож щоб я його не затуляла, мене поставили до височезного воротаря Мануеля Нойєра. Матч команд Німеччини і Данії, а також гра Мануеля Нойєра мені сподобалися. Уболівала, звісно ж, за Німеччину. Німецький воротар, до речі, перший серед усіх футболістів взяв мене за руку. Мені від його рукавиць стало навіть дуже жарко. Прикро, що нам не дозволяли ні брати автограф, ні розмовляти з футболістами. Сказали, що відволікати гравців перед футболом не можна. Ну, можливо, поговорити і так би не вдалося, але хоча б автограф на згадку лишився. — Після того, як вони вивели футболістів на поле, кожна дитина пішла до свого супроводжуючого, аби дивитися футбол, — розповідає пані Ольга, мама Анни. — На трибунах ми познайомилися із німецькими фанатами. Вони Ані розмалювали щоки німецькою символікою і подарували прапор. Взагалі вражень і від організації, і від самого футболу багато. Ми потрапили у казку. Досі не віриться. Багато знайомих думають, що ми заплатили за все це купу грошей. Особливо допитуються, скільки дали оператору — Аню серед усіх дітей показували найбільше. До речі, ми під час конкурсу познайомилися із сім'єю зі Стрия, яка дуже хотіла виграти. Навіть вирішили, що коли виграємо, то віддамо їм своє запрошення. Проте у фінал конкурсу пройшли обидві наші сімейні команди. Після матчу дітям подарували сувенірний м'ячик, дві форми — одну від МакДональдзу, іншу офіційну, в якій діти виходили на поле, — грамоту і медаль. Та й обіцяний у конкурсі м'яч сім'ї Остапчуків також дістався. Аня розповідає, що після того, як побувала на Євро-2012, полюбила футбол, проте за матчами не слідкує — лягає рано спати. Одну форму подарувала брату, а ось у парадній ходитиме на фізкультуру, аби хлопчаки, сміється, померли від заздрості. Натомість Сашко Тоюнда форму футболіста уже використовує, ганяючи м'яча по дворі, а увечері уважно стежить за матчами чемпіонату.
| |
 | Сашко Тоюнда |
