Від символів комунізму металу не залишилось

Якби усі "пам'ятники тоталітаризму", увагу до яких привернув щойно прийнятий закон про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного режимів, були зроблені з кольорових металів, нині не було б теми для дискусій. Та лише шість із 284 пам'ятників Леніну, які стояли у нашій області чверть століття тому, були бронзовими.

Окрім відсутності металу у цих та інших пам'ятників комуністичних часів, процес їхньої ліквідації з певного часу почала гальмувати влада, яка заходилася визначати "художню цінність" сотень стандартних монументів, якими "влада трудящих" встигла обставити усе довкіл. За певних умов знесення чи пошкодження монументу якому-небудь комуністу могло призвести до кримінальної відповідальності. На Рівненщині з комуністичними символами почали боротися ще у 90-х. У рік проголошення незалежності в центрі Рівного демонтували триметровий бронзовий пам'ятник Леніну. Скульптуру віддали на зберігання у міський трест зеленого господарства, а згодом порізали і віддали для "благородної мети" — переплавили у Львові на Тараса Шевченка. Правда, бронзи з вождя комунізму не вистачило, тож для шестиметрового Кобзаря, який зараз стоїть у центрі Рівного, додавали ще чимало цього кольорового металу. Загалом в області свого часу було 284 пам'ятники Леніну, шість з яких особливо цінні через те, що були бронзовими. Окрім Рівного, бронзовий вождь стояв у Млинові, Радивилові, Костополі, Дубні та селі Тайкури Рівненського району. З Млинова демонтований пам'ятник викупив дніпропетровський бізнесмен за понад 50 тис. грн. У Радивилові ще два роки тому бронзового Леніна, який і досі збережений на подвір'ї одного з комунальних закладів, хотіли переплавити на засновника міста Радзивілла. Втім, грошей на це не вистачило. Останній Ленін в області достояв до 2011 року у смт Томашгород Рокитнівського району. Місцева рада таки спромоглася демонтувати пам'ятник. Було демонтовано на Рівненщині й більшість інших так званих пам'ятників монументального мистецтва — металевих та гіпсових копій партійних діячів, які ще залишилися з радянського минулого. Лише у кількох місцях виникли проблеми. Так, у Катеринівці Сарненського району, де розташована добре відома "зона" чи то пак "місце відбування покарання", місцеві жителі ніби жити не можуть без монументу Дзержинському, а у двох селах Дубенського та Сарненського районів десь знайшлись полум'яні захисники пам'ятника комуністичному терористу Кузнецову. Проблеми цілком можуть виникнути і з монументами на могилах загиблих партизанів та червоноармійців, а також меморіалів на місцях боїв чи розстрілів. Численні провокатори вже готові або нищити ці пам'ятники, або завзято їх захищати. Щоправда, згаданий закон про заборону комуністичної та нацистської символіки, який став приводом до дискусії, ще ніхто як слід не читав, та й сам закон ще не набув чинності. Для цього закон має підписати президент Порошенко, і є вірогідність, що наш всенародно обраний не стане із цим квапитися, давши усім добряче пересваритися на грунті пам'ятників. Навряд чи у цих дискусіях згадають про те, що місцеві "шукачі кольорових металів" вже давно "демонтували" усі металеві пам'ятні знаки, які не перебувають під постійною охороною, у тому числі й ті, що були встановлені вже за часів незалежності.

Коментарі

Юрій Калітинський, начальник відділу історико-культурної спадщини, туризму і реорганізаційно-планової роботи обласного управління культури та туризму: — Потрібно, щоб врегулювали законодавство у сфері охорони культурної спадщини і чітко розмежували, які пам'ятки відносити до комуністичної ідеології й демонтувати, а які залишити. Доки цього не буде, знову і знову виникатимуть конфлікти навколо пам'ятників.Нещодавно із клопотанням демонтувати пам'ятник партизанам зверталися з Гощанського району. Якщо пам'ятник не належить до пам'яток національного значення, дозвіл на демонтаж надає Міністерство культури, в іншому випадку — Кабмін. Якби місцеве самоврядування мало більше повноважень, процедура була б легшою. Ірина Васильєва, завідувачка відділу охорони культурної спадщини Рівненського обласного краєзнавчого музею: — Зі знесених радянських пам'ятників можна було б створити музей, подібний до того, який діє на Львівщині чи у Польщі, до прикладу. Але створення такого музею можуть розцінити як пропаганду тоталітаризму. Особисто я проти того, щоб зносили пам'ятники часів війни. Якщо ми перепишемо історію, чи стане краще жити? Галина Кульчинська, заступниця міського голови Рівного, депутатка Рівненської обласної ради: — Однозначно, пам'ят­ники членам Компартії, комуністичним політичним діячам потрібно демонтувати. Але не можна при цьому усі пам'ятники зводити під одну гребінку. Я категорично проти того, щоб зачіпали пам'ятники воїнам-односельчанам чи меморіали. Під багатьма поховані загиблі військові, є ветерани, діти загиблих, для яких ці пам'ятники дорогі. Радянські воїни захищали свою землю і не вони винні, що на той час вона називалася СРСР. Так, на пам'ятниках є серпи і молоти, але такі ж радянські символи є на медалях ветеранів, афганців. Ці медалі познімати до 9 Травня з тих, хто пройшов війну?Якщо громада виступає проти того, щоб знімати пам'ятники комуністичним діячам, з людьми потрібно говорити, а не робити це силою. Багато хто може не знати, ким був насправді Фелікс Дзержинський і скільки українців було вбито за його підписом. Люди також, можливо, не знають, що за кожен подвиг Миколи Кузнецова, коли він вбивав одного німця, німці вбивали сто українців. Знесені пам'ятники ідеологам та діячам Компартії можна було б помістити в одне місце і назвати його, до прикладу, садом чи музеєм тоталітарного "мистецтва". Багатьом було б цікаво подивитися на всі ці пам'ятники, особливо згодом. Можна навіть було б підшукати потрібне місце, логічно прикріплене до чогось, у Рівному або поблизу нього. Або ж можна бронзові пам'ятники відправляти на переплавку. У закамарках 18-ї школи, до прикладу, зберегли бронзове погруддя радянського партійного діяча Василя Бегми, яке стояло поряд зі школою. Такі погруддя потрібно демонтувати, і було б добре, якби з них виливали дзвони.