Відчуття міста, в якому хочеться жити

3686 0

Ми у соцмережах:

Відчуття міста, в якому хочеться жити

Задля того, щоб таке відчуття було і в мешканців нашого міста, і в його гостей, живе і працює міський голова Рівного Володимир Хомко. Що і як він для цього робить — про це розмова з міським головою.

— Володимире Євгеновичу, в останні роки початок опалювального сезону зробили чомусь політичним питанням, яке дає можливість опозиції полаяти владу, а представникам влади заробити собі балів, стримуючи підвищення тарифів на теплопостачання і тим самим вганяючи комунальні підприємства у колосальні борги і збитки. Цього року люди особливо потерпали за початок опалювального сезону. Бо ж, з одного боку, подорожчав газ, з іншого — раннє похолодання... — Сподіваюсь, що коли вийде газета з цим інтерв’ю, всі рівняни будуть з теплом. Зараз усе необхідне робимо. Хоча, знаєте, я багато років пропрацював у комунальній сфері й не пригадую року, щоб тепло включали до 15 жовтня. Торік ми розпочали опалювальний сезон день у день — 15 жовтня. А два роки тому він почався 1 листопада, пригадуєте? Тепер же попри всі фінансові проблеми, які рівнян не стосуються, бо для цього є влада, яка повинна ті проблеми вирішувати, ми включили тепло тоді, коли це продиктувала погода. Хоча є люди, котрим дуже б не хотілося, щоб цей опалювальний сезон розпочинався. Бо це якраз той момент, коли можна попіаритись, лаючи владу. На сайті однієї з місцевих газет з’явилася стаття про те, що влада зриває опалювальний сезон, уже після того як я підписав розпорядження про початок опалювального сезону. — Володимире Євгеновичу, не секрет, що нині будь-який рух у будь-якому напрямку прив’язується до виборів. Суспільство наче охопила якась вибороманія. Стільки охочих стати депутатами, як сьогодні, здається, ще не було. — Справді, кандидатів до міської ради є близько півтисячі. Я сам іду на вибори. І дуже зацікавлений, щоб виборці не помилилися, щоб не купилися на обіцянки балакунів. Для мене балакуни — то страшні люди. І я бачу, що, на жаль, прагнуть потрапити в депутати чимало людей, які ніде не працювали, нічого в житті не зробили, а тільки бігали по мітингах з дудками і барабанами. Важливо розгледіти, хто є хто, не помилитися у виборі, щоб сформувати дієвий, розважливий, практичний депутатський корпус, який вирішував би важливі міські проблеми без зайвої балаканини. Ніякої політики на рівні міської влади не повинно бути. Є господарські справи. — Поговорімо тоді про справи. Ви задоволені тими темпами, якими розвивається місто? — Я покривив би душею, якби сказав: «Так». Бо криза наклала свій відбиток на наші плани. Багато інвесторів згорнули свої справи і пішли. Їхні проекти залишилися проектами. Ділянки землі, які вони побрали, стоять пустками. Але для цього є об’єктивні причини, від яких ніде не дінешся. Попри ці причини капітальне будівництво в місті велося. Я задоволений, що запрацювали основні виробництва, і нині статистика дає підстави для обережного оптимізму, бо вона вже засвідчила нехай невеликий, але приріст виробництва. На щастя, наше місто не є моноіндустріальним, прив’язаним до якогось одного виробництва, зупинка якого призвела б до руйнування міського бюджету. — А розміри нинішнього міського бюджету дозволяють розвиватися місту чи тільки дають можливість підтримувати існуючу інфраструктуру? — Бюджет розвитку скорочено утричі. Це боляче вдарило по наших планах. — Якщо так, то звідки беруться кошти на все, що нині в місті робиться нового? — Розвивається місто завдяки іншим джерелам. І я бачу одним з головних своїх завдань ці джерела знаходити. Важливо, що ми змогли багато зробити, ввести нові об’єкти, не потративши на це ні копійки бюджетних грошей, які пішли на вирішення інших проблем. Наприклад, торговий комплекс на Театральній площі. Крім самого комплексу, місто отримало впорядковану, сучасного вигляду площу, два пішохідні переходи, оновлений фасад театру. Те саме робимо нині в районі торгового комплексу «Чайка», де споруджується новий автовокзал для транспорту з північного напрямку області. Крім автовокзалу, інвестор, виконуючи наші умови, також споруджує в цьому комплексі мережу закладів сервісно-побутового призначення. Фірма, яка будує транспортну розв’язку на виїзді з міста в бік Києва, погодилася зробити дорогу від перехрестя аж до кільця, в центрі якого стоїть ота скульптура дівчини-рівнянки, що зустрічає квітами приїжджих зі східного напрямку. З цими інвесторами ми також домовилися, що це буде безкоштовно для міста. Отак ми і працюємо. Можна було б сидіти, склавши руки, і виправдовуватись кризою. Але краще шукати можливості й щось робити. — Що місто змінюється і гарнішає на очах, скаже кожен, хто дивиться на речі без упередження. А як виглядає Рівне в національних рейтингах порівняно з іншими містами України? — Я не звертаю уваги на рейтинги і вам не раджу. Бо, дивлячись на рейтинг, відразу можу сказати, хто його замовив. — Володимире Євгеновичу, яку найбільшу мрію плекаєте для міста? — Мені хочеться, і я все для того роблю, щоб Рівне стало справді європейським містом. Щоб його комунальна сфера була самодостатньою. Щоб ми мали хороші дороги і транспортні розв’язки, як ті, що нині завершуються на виїздах з міста у бік Львова та Києва. Щоб у Рівному народжувалися діти. Щоб ми не тільки зберегли, а й збільшили та осучаснили зелені куточки Рівного, як це ми зараз робимо на Лебединці. Нині в нас уже набув обрисів такий гарний маршрут рекреаційною зоною — від обласної адміністрації через бульвар Директорії відремонтованим підземним переходом через проспект Миру, а потім по алеї Віктора Чайки, через оновлені майдани Незалежності й Театральний, новий, справді європейського вигляду майдан біля собору і торгового центру «Злата плаза». Тепер працюємо над новим лицем Лебединки. А далі будемо рухатися в бік стадіону, для реконструкції якого вже також знайшовся інвестор. Далі є задум, щоб продовжити цей маршрут аж до тих далеких озер у гідропарку і для цього перенести ринок Дикого за межі міста. А крім того, ввести в розумні межі центральний ринок. Знаєте, хочеться, щоб у людей було відчуття, що в цьому місті хочеться жити. Як оце буває, коли ти повертаєшся додому здалеку, виходиш з поїзда на перон і кажеш собі: «Богу дякувати, я вже вдома». — Яку зі сфер життєдіяльності міста Ви оцінюєте як вузьке місце? — Найбільшим головним болем для мене є комунальна сфера. А все тому, що її не торкнулися ринкові перетворення. Реформи тут украй потрібні, але це можна зробити на рівні держави, бо в одному окремо взятому місті комунізм не збудуєш. Згадайте, як болісно відбувалися реформи в торгівлі. Це був шок. Ми мусимо пережити його і в комунальній сфері, але при цьому захистити найвразливіші верстви населення. Ніде від цього не дінешся. Це надзвичайно продумано зробили поляки. — Володимире Євгеновичу, що скажете про два конкретні нарікання, які часто трапляються в листах рівнян до нашої газети: про те, що в місті перебір щодо магазинів і торгових центрів, та про тісноту чи недостатню пропускну здатність рівненських вулиць. Затори в центрі Рівного — тепер часте явище. — Буваючи за кордоном, я бачу, скільки торгових закладів там, і скажу, що ми навряд чи когось випереджаємо за кількістю магазинів. Так, я розумію, що це дратує, бо коли людина заходить у магазин і бачить там стільки гарних речей, які не може купити, то від цього настрою не додається. Але разом з тим треба розуміти, що на місці «Злата плази» не міг бути збудований завод. До того ж розвиток малого бізнесу — це наш шлях, бо рівняни за своєю ментальністю — люди, орієнтовані на захід, підприємливі, які вміють крутитися. Якраз малий і середній бізнес дав можливість не обвалитися місцевому бюджету в найтяжчі кризові часи, бо він і більш гнучкий, і швидше реагує на зміни в суспільстві та потреби споживача. Отже, я вважаю, малий бізнес — це наша перспектива. А що стосується пропускної здатності наших вулиць, то проблема полягає в тім, що Рівне поділене на дві частини річкою і залізницею, через які нема достатньої кількості мостів. Нині наш водний університет розробляє стратегію для вирішення цієї проблеми. І є вже конкретні ідеї, як це можна вирішити. — Що Вам найбільше дошкуляє в роботі? — Що надто багато політики в тих питаннях, де її не повинно бути взагалі. Балакуни позаймали посади і роблять кар’єру там, де вони нічого не вміють і не знають, але куди потрапили з точки зору політичної доцільності, відданості чи лояльності до певного політичного лідера чи політичної сили. Є багато молодих людей, які покидали роботу і ходять по місту, організовуючи різні політичні шоу. Вони — приречені. У них нема майбутнього, бо період балаканини пройде. У нас мусить настати час, коли цінуватимуть людей, які працюють. Хороший слюсар, токар, учитель... Інше, що мене бісить, це те, як ми можемо розсваритися між собою на рівному місці. Чому люди не вміють шукати компромісів? Гляньте, в нас у кожній структурі якісь тертя чи сварки, і вони діляться замість того, щоб об’єднуватися. Громадських організацій афганців стало з однієї дві, переселенців — дві, жінок-репресованих — дві, Рух взагалі поділився на безліч партій. Якщо не навчимося шукати компроміси, поступатися, ми розвалимо державу. Подивімося на приклад попередньої влади. Що доброго вийшло з того, що люди п’ять років обливали одне одного брудом, закопували в землю? Вони самі себе знищили. Тому для мене на рівні міста, області важливо сформувати команду людей, які своїм життям доказали, що вони вміють і можуть робити конкретні справи. Скажу про Ігоря Пасічника. Це треба, щоб у людині були генетично закладені якості керівника й організатора, який практично на порожньому місці створив такий чудовий вищий навчальний заклад, як Острозька академія! Чи хтось чув про цей заклад якесь лихе слово, що там беруть хабарі? Ні. Про інші кажуть, а про Острозьку академію — ні. — На виборах наші не найкращі якості проявляються сповна. Скажіть, а які у Вас нині стосунки з колишніми опонентами на минулих виборах міського голови? Боротьба тоді була дуже напружена. — У нас зараз гарне, конструктивне спілкування і зі Світланою Богатирчук-Кривко, і з Юрієм Собчуком, який іде зі мною в одній команді на виборах до обласної ради, і з Миколою Сорокою, котрий працює заступником міністра в Мінрегіонбуді й відгукується на всі мої до нього звернення про необхідну допомогу рідному місту. Посада міського голови — це не графський титул, який дається людині довічно. Це треба пам’ятати. У нас часто буває, що почесті віддають посаді, а як людина з тої посади пішла, то її обливають брудом. Тому пішовши з цієї посади, я хотів би залишити і добру пам’ять про себе, і добрі стосунки з людьми, які так само, як і я, прагнули хороших змін для Рівного. — А яке Ваше улюблене місце в Рівному? — Лебединка. Я ріс неподалік на вулиці Лермонтова, а вчився в другій школі, й усі мої шляхи пролягали повз це місце. Пригадую, як любив ходити на каву в центральний гастроном, де тусувалась у часи моєї молодості рівненська інтелігенція. Мені так там подобалось! Не знаю, що було краще — чи кава, чи спілкування за кавою. — На жаль, нинішня молодь полюбляє напої, міцніші за каву. — Це одна з моїх постійних тривог. Лякає, що в нас стільки молоді, яка байдикує, втягується в наркоманію, пияцтво. Це загрозлива річ! Тому дії моєї команди спрямовані на те, щоб витягти молодих людей з барів, від комп’ютерів і запропонувати їм альтернативу — масові фізичні ігри, спорт. Ми вже багато для цього зробили і будемо робити далі. Якщо змалку рівняни ростимуть активними, то з них вийдуть активні, небайдужі до долі свого міста та й держави дорослі. Бо нині мене просто вражає інфантильність людей, їхня байдужість до справ свого будинку, мікрорайону, міста. Буває, прийду в будинок, звідки люди скаржилися на якісь комунальні біди. Там наперед оголосять, щоб жителі вийшли у двір на зустріч з міським головою, і виходять максимум 5-10 чоловік. А іншим наче нічого не цікаво і нічого не треба. А воно ж коли живеш у цьому будинку, то видніше, як вирішувати його проблеми. Тому я палкий прихильник створення об’єднань співвласників багатоквартирних будинків. Ті, хто створили їх першими, вже мають чи ще отримають преференції від влади. Чим швидше це зроблять інші, тим краще для них самих. Треба зрозуміти, що іншого шляху нема. Тільки разом ми можемо зробити переміни. Демократія в її загальному розумінні починається з демократії у своєму під’їзді, будинку, а тоді переходить на місто, на державу в цілому. Але починається, повторюся, з кожного з нас.


ПОВІДОМЛЯЙТЕ СВОЇ НОВИНИ В РЕДАКЦІЮ "РІВНЕ ВЕЧІРНЄ": Тел./Viber/Telegram: +380673625686

Читайте також