Будинок Валевських у Гощі – єдина на Рівненщині споруда в стилі шале. Знаходиться вона у місцевому парку, який теж є пам'яткою місцевого значення. Щоправда, ні парк, ані сама садиба поки що не часто приваблюють туристів.
І парк, і садиба для гощанців – негласні символи селища. Сюди кличуть на побачення, тут фотографуються молодята, гуляють мами з дитячими візочками та просто приходять на прогулянку. Тут особлива атмосфера, навіяна чи то історією, чи згадками кожного з нас про роки, які вже не повернути.
У мене про ці місця теж свої спогади. Найяскравіші – дитячі. Бо пам'ятаю, коли окраса селища - садиба Валевських - мала доволі пристойний вигляд. Приходила сюди щодня – в районну бібліотеку. Книгозбірня займала всю будівлю – перший та другий поверхи. Зверху – кабінети керівництва, знизу – читальна зала та відділ обслуговування читачів. І хоча дитяча книга на стелажах була лише одна - «Квітка-семицвітка» (досі пам'ятаю навіть полицю, де вона лежала) - тут проводила все своє дозвілля. Найцікавіші зали – де зберігалися архіви газет і журналів, старі платівки та були розміщені столи для гри в шахи. Зі старовини вже не лишалося нічого – всі речі, які належали багатій родині, розграбували ще за «совєтів». Залишалися лише гак у одній із кімнат, на якому, подейкують, колись висіла дитяча колиска, та оригінальна стеля в залі мистецтв.
Зважаючи на товщину стін (майже три метри!) у приміщенні завжди було прохолодно. Тож бібліотекарі найменшим відвідувачам відводили найкраще місце – біля грубки. Улітку можна було сидіти на дивані в читальній залі, вже насолоджуючись прохолодою та краєвидом на парк. А парк, хто знає, у Гощі чудовий, висаджений ще за панських часів! І хоча відомий наявністю гінкго, окрім цього дерева є тут десятки рідкісних насаджень.
До чого я про це все? А тому, що минув якийсь десяток-два років і будівля, колишній стан якої не порівняти з багатьма відомими пам'ятками Рівненщини, стала руїною. Обдертий фасад, розбиті вікна, дах «свіжо-перекритий» бляхою (бо замінили його відносно нещодавно)… Вандали почали тягнути навіть цеглу зі стін, очевидно шукаючи ту, що мала напис «Гоща».
Тому, природно, що врешті виросло ціле покоління мрійників, які хочуть захистити та відновити символ Гощі.
Збір коштів на це уже розпочали, ще частину суми сподіваються залучити за допомогою грантів.
Попри скептичні настрої багатьох знайомих, хочеться вірити в реалізацію ідеї. І сама обов'язково підтримаю проект! Але, долучаючись до ініціативи, мені як і кожному мешканцю селища, все ж хотілося б почути відповіді на декілька важливих запитань. Зокрема й про те, хто ж все-таки довів цю будівлю до такого жалюгідного стану? Не ми ж самі?
Анастасія АДАМЧУК, журналістка.
