Хороший чи поганий з Віктора Чайки міський голова — судити рівнянам, вони його вже двічі обирали, вони йому в разі потреби зможуть за рік висловити свою недовіру. А от чоловік з рівенського «градоначальника» — ідеальний, принаймні так вважає його дружина Любов. За 25 років спільного життя траплялося різне, але на рубежі срібного весілля Любов Чайка впевнено стверджує: життя вдалося.
— Це було кохання з першого погляду, — розпочала розповідь «перша леді» Рівного. — Ми мешкали у різних містах: я в Ростові-на-Дону, Віктор Анатолійович — у Рівному. Але, судячи з усього, хтось там на небесах захотів, щоб наші дороги перетнулись. Ось вони і перетнулися... у потязі. Усе було, як у фільмі «Москва сльозам не вірить», чи майже так. Познайомились у січні, а вже у травні одружилися. — Як ви сприйняли переїзд з Ростова на Західну Україну? — Річ у тім, що мій тато родом з Житомирської області, після війни він познайомився з мамою, це теж було кохання з першого погляду, і поїхав до Росії. На Житомирщині ж залишилось дуже багато рідні, а тому ми щороку сюди їздили до бабусі. — То ви напівукраїнка? — Так. Коли у 16 років я отримувала паспорт, то в графі «національність» написала «росіянка». Коли ж прийшла додому, то тато мене питає, а чому не «українка»? Я кажу: яка різниця, хто в радянські часи цьому приділяв увагу, а він мені: треба було написати «українка» — було б на одну українку на землі більше. — Хто ви за освітою, де працювали? — Закінчила Ростовський інженерно-будівельний інститут за спеціальністю «Теплопостачання та вентиляція». Працювала на гіпсовому заводі у Ростові, в науково-дослідному інституті у П’ятигорську, в Рівному працювала в «Агробуді», зараз — домогосподарка. — Який він, Віктор Чайка, як чоловік, як батько? — Він великий романтик, любить поезію і лише з вигляду жорсткий. Щоправда, дівчат наших тримав у строгості. Хоча ми на них ніколи не тиснули, не нав’язували свою думку. — Доньок часто бачите? — Молодша працює у Лондоні в юридичній фірмі, приїздить у відпустку двічі на рік. Старша живе та працює у Києві, з нею, а також онуком, бачимося частіше. Усією родиною зазвичай збираємося на Новий рік, на Великдень, тоді влаштовуємо велике свято, я готую щось смачненьке. Невдовзі плануємо забрати до себе батьків, вони вже потребують нашої допомоги. — Віктора Чайку багато хто вважає трудоголіком. Чи так це і чи не ревнуєте ви його до роботи? — Знаючи, як він любить свою роботу, ніколи навіть не виникало таке питання: робота чи я. Це нормально, коли чоловік працює, неділя — це день для сім’ї. — Як проводите вільний час? — Іноді ходимо на концерти, в театр. Любимо виїхати до лісу, подихати свіжим повітрям, пофотографуватися. — Друзів у вашої родини чимало? — Ті, які є — це люди, перевірені часом, з якими наша родина приятелює не один десяток років. — По місту вільно прогулюєтесь, мешканці зі своїми проблемами не «дістають»? — Пересуваюся без жодних комплексів. Коли жили у центрі, то я постійно ходила до гідропарку вигулювати собаку. Жодного разу не відчувала з боку людей якоїсь агресії. Буває, передають подяки або мають якісь прохання. Якщо особисто чимось можу допомогти — допомагаю, а так раджу йти на прийом до Віктора Анатолійовича. — Хто і де купує для дому продукти? — Усе домашнє господарство на мені. Сама ходжу по магазинах, на базар. Будинок теж на мені. Я усе звикла робити сама, а тому ніякої прислуги у нас немає. Головне — усе правильно спланувати. — Чим нашого міського голову зазвичай годуєте? — Він до харчів неперебірливий, любить борщ, грибний суп, капусту, овочі, а також рибу в будь-якому вигляді. — Хобі якесь маєте? — Дуже люблю фотографувати членів родини. Чимало читаю: газети, журнали. Серйозну літературу, на відміну від чоловіка, останнім часом не читаю, віддаю перевагу легким жіночим романам. Люблю хороше кіно, особливо історичне. — Де родина Чайок проводить відпустку? — Останні роки у Криму, були у Судаку, Алушті, Місхорі, намагаємося щороку побачити щось нове. — Чи любить Віктор Чайка робити подарунки? — Дуже любить дарувати квіти. Він знає, якщо подарує квіти — завжди вгадає. — При вирішенні робочих питань чоловік з вами радиться? — Ніколи. Я можу, звісно, висловити свою думку, але не більше. — Коли виникла необхідність оперувати серце міського голови у Польщі, ви з ним їздили? — Лікарі сказали, що рідним краще не їхати. Зараз же обробляю рани, шви, а головне, намагаюся дарувати позитивні емоції. — Напевно, ви щаслива людина? — Думаю, так. Я дуже люблю свою сім’ю, рада за своїх дітей і пишаюся своїм чоловіком.
