Нічого не змінилося. У новій Верховній Раді все залишилося по-старому. Цього тижня одним із найцікавіших шоу на українському телебаченні було засідання парламенту восьмого скликання, на якому призначали новий уряд. Втім, шоу розчарувало. Хепіенду не буде.
Розчарування №1 - кнопкодави серед нових облич
Коли кнопку «за сусіда» натискає якийсь колишній регіонал - то цю невиліковну хворобу в нього ще можна зрозуміти. Але коли це роблять так звані нові обличчя - депутати від «Блоку Петра Порошенка» Олексій Гончаренко і від «Народного Фронту» Олена Колганова - це як мінімум перша надія, яка не виправдалась щодо цього нібито очищеного парламенту. При тому, що особливої необхідності кнопкодавити в них не було, це не було голосування на межі. Плюс один голос, мінус один голос - від цього результат не залежав. Втім найбільший вирок цьому парламенту - навіть не те, що провладні депутати так нікчемно порушили Конституцію. Найгірше - що їхні фракції й досі публічно не засудили й не покарали порушників. Найменшим покаранням за такі дії в післямайданному парламенті має стати виключення кнопкодава із фракції. Якщо цього не відбулося - значить, фракція із цим згідна. Мовчки, але згідна. Нам, можливо, розказуватимуть про якісь «виховні» бесіди з порушниками або про усні попередження. У такому випадку в мене одне запитання - а що, коли один раз порушив Конституцію, то це ще не порушення?Розчарування №2 - у парламентсько-президентській республіці парламент нічого не вирішує
29 жовтня прем'єр-міністр Арсеній Яценюк пафосно заявив, що жодної кулуарщини при призначенні міністрів не буде: «Кожен кандидат від відповідної політичної партії проходить процедуру публічних коаліційних слухань, які транслюватимуться в прямому ефірі - так само, як транслювалось призначення єврокомісарів». Готовий поставити могорич тому, хто бачив публічні обговорення кандидатів у міністри бодай десь у прямому ефірі. Слова Яценюка в даному разі виявилися абсолютно пустопорожніми балачками. Призначення міністрів відбувалось виключно кулуарно, а Верховна Рада продемонструвала, що вона так і не стала доступним для суспільства майданчиком обговорення рішень. Народ України не побачив обіцяного обговорення кандидатів у міністри в прямому ефірі, тож були сподівання, що нових урядовців нам дадуть послухати хоча б перед призначенням у Раді. Але що це за люди, нам - у кращих традиціях режиму Януковича - зрозуміти так і не дали. Ми ще добре пам'ятаємо стару Раду, яка була органом легітимізації рішень, що приймались поза її стінами. Це було погано навіть під час президентської форми правління. Але, колеги з нової Ради, хочу вам нагадати - зараз парламентсько-президентська форма правління! Українці обрали новий парламент, у них інші вимоги - і вони розраховують, що Рада стане тим вікном, через яке видно не результат кулуарних домовленостей, а справжній процес прийняття рішень, узгодження кандидатур і розуміння того, що ці кандидатури є найдостойнішими.Чому людям не дали почути кожного міністра? Чому це відбулось якось скомкано, напівскандально, недороблено? Обговорення мало дати можливість не депутатам - а народу України зрозуміти, хто керуватиме державою найближчим часом.
Не хочу говорити нічого поганого про жодного з уже призначених міністрів, Дай, Боже їм сили й витримки. Але коли в парламенті їх ховають від народу - це завжди викликає недовіру. Це завжди означає, що все не так просто.
Засідання, на якому голосували за новий кабмін, показало: основна проблема й вирок цього парламенту - те, що його справжнє керівництво, як і за часів Януковича, знаходиться поза межами Ради. А керівництво парламенту в особі спікера Володимира Гройсмана сприймає це як належне.
При тому ще раз нагадаю - у нас уже парламентсько-президентська форма правління.
Гнітить, що мовчки проковтнули такий стан речей новообрані депутати. Були спроби якихось несміливих протестів, але вони були настільки слабкими й некваліфікованими, що не могли дати ніякого результату.
Ба більше - новообрані депутати були обмануті. Хоча судячи з усього, вони й раді були цьому. Адже ніхто з них не запротестував по-справжньому, не вийшов до трибуни, не склав депутатських повноважень.
А влада продемонструвала - і президент, і прем'єр, і керівництво ВР, на жаль, ані на півкроку не відступили від тих звичаїв, які панували в сфері прийняття рішень раніше. Ті самі кулуарні домовленості, ті самі прийняття рішень в останню ніч, ті самі призначення людей на посаду галузевих міністрів, коли вони до цих галузей не мають ніякого стосунку.
Розчарування №3 - депутати-флюгери
Ще одна річ, яка бентежить, - це позиція окремих депутатів, які не зовсім уявляють собі, що таке бути членом фракції, і що таке бути членом коаліції. Під час голосування за уряд для декількох депутатів було припустимим голосувати всупереч рішенню фракції. При цьому я не кажу, що рішення фракції обов'язково правильне. Кажу про інше. Не можна голосувати «під куполом» всупереч рішенню фракції й при цьому залишатися її членом. На засіданнях фракції, коли приймаються рішення, кожен депутат має право висловити свою думку, агітувати інших колег стати на його сторону. Але у випадку, коли фракція більшістю голосів приймає рішення, у нього залишається тільки два варіанти виходу із ситуації - або змиритися, або виходити із фракції. В іншому випадку депутат займає позицію флюгера: де мені особисто вигідно - я член провладної фракції, а де це потрібно для мого особистого рейтингу, на майбутнє - я голосую проти рішення фракції.Чому я на цьому акцентую? Бо це ті речі, які не дають можливості вважати новообраний парламент справді новим, який хоч чимось, крім прізвищ, відрізняється від попередніх парламентів по своїй суті.
