До Савіка Шустера і його програми я ставлюся неоднозначно. Як політик добре знаю його тенденційне ставлення до запрошення гостей. Знаю, що для його програм є персони нон-грата. Бачу, як часто на його ток-шоу слово для виступів надається непропорційно і зовсім не залежно від важливості слів виступаючого. Часто залежить від того, хто попросив за цю людину, або, як подейкують, скільки за участь було заплачено. Як громадянину мені теж не завжди приємно дивитися шоу Шустера. Але якщо щось не подобалося – я просто вимикав телевізор. У мене був вибір.
Тепер нас, громадян, такого вибору позбавляють. Новина про позбавлення Савіка Шустера права на роботу в Україні насправді не може залишити байдужою нікого – ні політиків, ні медійників, ні звичайних громадян. Бо справа тут навіть не в самому Шустері. В інформаційному полі держави останнім часом відбуваються страшні речі. Без жодного перебільшення хочу сказати: тенденції страшніші навіть за те, що відбувалося у часи Януковича.
І при цьому це робиться набагато хитріше, цинічніше, менш помітно для суспільства, інколи прикриваючись патріотичними гаслами і особливими обставинами, пов’язаними з війною із Росією. По великому рахунку, кількість ток-шоу на українському телебаченні тепер залишається мінімальною. Таке враження, що все підводиться до того, аби громадяни могли дивитися лише те, що прямо або опосередковано контролюється президентом. А все решта – давайте позакриваємо. І будемо дивитися позитивні новини, плескати в долоні і радіти від того, як гарно у нас проходять реформи. До речі, про президента. Існує думка, і вона небезпідставна, що без його погодження рішення про заборону на працю такої людини, як Шустер, прийняти не могли. Спершу вирішили не допустити його до центральних каналів, потім – витиснути на медійну периферію. Далі більше – оштрафувати на непосильну суму, а тепер – взагалі заборонити займатися професійною діяльністю. Якщо це справді так, то такі процеси – нищівні для країни. І для президента теж. Ми ж із вами знаємо, що це завжди закінчується одним і тим самим. Адже будь-які заганяння і наступ на свободу слова в такій державі, як Україна, закінчується вибухом. А вже чи встигне президент втекти, чи ні – не знає ніхто. Крім всього іншого, це дуже погано сприймається з-за кордону. Про які європейські цінності, про який європейський вибір можна взагалі говорити? Кому у такій державі взагалі давати гроші? Як громадянину мені прикро за те, що відбувається. Як політику – моторошно. Відтак закликаю і політиків, і громадян протестувати проти такої інформаційної політики влади.
Хто може говорити – говоріть. Хто може писати – пишіть. Не вийде так – виходьте з транспарантами. Давайте всі разом не дамо владі реалізувати зачистку інформаційного простору. Адже Шустер – це тільки початок.
