Перед тим як розпочати інтерв'ю, ми з Віктором Матчуком пройшлись кількома вулицями Рівного. З розмови відчувалося, що для нього у цьому місті дороге і дуже близьке все — він міг розповісти про кожен будинок, кожен провулок. З радістю показував ті місця, де свого часу вдалося щось відремонтувати, змінити на краще. І головне — відчувалось, що він справді хоче допомогти Рівному стати сучасним, більш європейським містом. Нині Віктор Матчук балотується до парламенту і обіцяє: якщо рівняни довіряться йому — він їх не підведе.
Закінчення. Початок в "РВ" №75. — За час Вашого головування на Рівненщині за надзвичайно короткі терміни збудували другу чергу онкодиспансеру. Як у ті нелегкі часи Вам вдалося "вибити" в уряду гроші, які на подібні цілі не отримувала жодна інша область? — Це був цікавий період, якраз починалась передвиборча кампанія перед виборами 2010 року. Рейтинг Тимошенко був високим, але вона розуміла, що над ним все одно треба працювати. Перед цим в Рівненській області було зупинено підприємство "Рівнеазот" через відсутність постачання газу (а "Нафтогаз", як відомо, перебуває у підпорядкуванні уряду). Люди сприймали це дуже болісно. Я стояв на позиції, що підприємство зупиняти не можна. І на цьому ґрунті у нас з прем'єром Тимошенко були дуже важкі стосунки. Коли вона вкотре приїхала в Рівненську область, я сказав, що їй нічого особливо розраховувати на покращення свого рейтингу в області, в тому числі внаслідок отаких-от її дій по "Рівнеазоту". І одразу запропонував варіант, яким чином вона могла би пом'якшити свої електоральні втрати. Вона запитала — як? Я сказав: на Рівненщині є проблема — область постраждала внаслідок аварії на ЧАЕС, людям потрібні постійні спеціалізовані медичні послуги з профілактики онкозахворювань. Колись давно здали першу чергу онкодиспансеру, а про другу забули. Тому Тимошенко могла показати своє приязне ставлення до людей на Рівненщині саме у такий спосіб — виділити кошти (а це близько 28 млн. грн.), щоб добудувати лікарню і зробити такий жест доброї волі для мешканців області. З боку Юлії Володимирівни до мене було два питання — чи можна встигнути із цим до виборів і чи може вона бути певною, що саме вона відкриє цей об'єкт, а не хто інший (маючи на увазі, мабуть, Президента Ющенка). З другим було значно простіше, складніше було з першим. Попереду була осінь, часу обмаль, реальних коштів ще навіть на горизонті не було, була тільки обіцянка. Залишалося кілька місяців, а обсяг роботи навіть важко було уявити. Тим не менше, я їй пообіцяв, що до виборів ми встигнемо, і стрічку, звичайно, переріже прем'єр-міністр, кандидат у президенти Тимошенко. На об'єкті запрацювало близько 500 робітників, це виглядало як спорудження пірамід у Єгипті, люди бігали як мурахи. Будівельники своє слово стримали і на початку січня Тимошенко відкрила цей об'єкт. Президентом вона все одно не стала, зате і місто, і область нині мають онкодиспансер справді європейського рівня. — Пригадується також, що Ви всього за рік якимось дивним чином змогли збудувати школу на 800 дітей у селі Глинне Рокитнівського району, хоч у це теж ніхто не вірив... — 2008 рік, кінець серпня, хороший настрій, скоро 1 вересня — і тут раптом я отримую інформацію, що в селі Глинне батьки розпочали акцію під умовною назвою "Дітей в школу не пускаємо". Приїжджаю в село — а там школа стара, аварійна, стелі підперті жердинами, щоб на голову дітям не падало. Кожного року хтось новий обіцяв збудувати нову школу, але нічого не робилося. Батьки були налаштовані дуже агресивно, але їх можна було зрозуміти. Я взяв на себе зобов'язання — 1 вересня наступного року діти підуть уже в нову, сучасну школу на 800 учнів. Але ще на той рік я благав їх дітей до старої школи пустити, щоб вони не втрачали часу. Коли матері вже почали схилятися до моєї пропозиції, у нашу суперечку несподівано втрутився якийсь чоловік. Він був ще більш агресивним, ніж ці жінки. І сказав щось на зразок того, що от — всі брехуни і ви брехун. Мене це зачепило, бо жодних підстав мене так назвати він не мав. Тут же при всіх я запропонував цьому чоловікові побитися об заклад: якщо до 1 вересня наступного року нова школа стоятиме — він виставляє могорич всьому селу. Якщо цього не трапляється — то могорич всьому селу виставляю я… І діти пішли в школу. А вже наступного року 1 вересня відкрилась нова школа. Про цього чоловіка я добре пам'ятав. Виявилось, що він вже в цій школі працював завгоспом. Я кажу — хай тепер виставляє обіцяний могорич! Ну, могорич всьому селу він не виставляв, бо воно дуже велике, але трилітрову банку самогону все-таки привіз. Ми стоячи разом випили за наш спільний успіх і за те, що діти отримали нову, світлу, затишну і безпечну школу. — Чи вірите Ви, що парламент після цьогорічних виборів може запрацювати на якісно іншому рівні? — Наступна Верховна Рада буде іншою. Виборці нині порозумнішали. Вони не голосуватимуть за мажоритарника тільки тому, що він десь сфотографувався чи з лідером партії влади, чи з лідером опозиції. Цю хворобу ми вже пережили у 2002 році, коли кандидат, який зробив фотографію з Ющенком, отримував 100-відсоткову гарантію потрапляння в Раду від міста Рівного. Але сьогодні ви і згадати прізвище не зможете того, хто тоді у такий спосіб потрапив у парламент. Тому я вірю в те, що у новій Раді буде велика частина депутатів, які відчуватимуть себе залежними не від влади чи лідерів опозиції, а тільки від своїх виборців. Тобто це вже не буде такий дубово-тупий парламент, який ми маємо сьогодні. Це дає мені можливість з оптимізмом дивитись на майбутнє України. І тому ще раз наголошую — тут уже все в першу чергу залежатиме від виборців і від того, кого вони оберуть по мажоритарці.
