Вілен Мартиросян: «Я був авторитетом»

3941 0

Ми у соцмережах:

Вілен Мартиросян: «Я був авторитетом»

Полк зв’язку, казарми якого розташовані у Рівному на вулиці Соборній, і досі називають «полком Мартиросяна». Хоч новобранці, вочевидь, і не знають, хто він, цей чоловік. Нещодавно Вілен Мартиросян, відомий у Рівному на початку 90-х років минулого сторіччя своїми полум’яними промовами на мітингах полковник, а нині призабутий і не публічний, але в чині генерал-лейтенанта, приїхав у полк свого імені. Щоб згадати події 20-річної давності.

23 грудня 1991 року Рівне на один день стало центром політичного життя країни, а можливо, і всього колишнього Союзу. На центральному майдані міста звучала військова присяга на вірність українському народу, яку виголошували офіцери та солдати 55-го окремого лінійно-вузлового полку зв’язку 13-ї армії. Таким чином, рівненський полк став першим військовим формуванням Союзу, що дислокувалися в Україні, який присягнув на вірність народу своєї, уже відокремленої держави. Приймав присягу тоді полковник, а нині генерал-лейтенант у відставці Вілен Мартиросян — на той час уже відомий діяч, член Народного руху, депутат Верховної Ради СРСР, організатор і перший голова Спілки офіцерів України. — Як відомо, полк присягав на вірність Україні двічі, як це сталося? — Третього листопада 1991 року на другому з’їзді Спілки офіцерів я зібрав півтори тисячі офіцерів на чолі з міністром оборони Костянтином Морозовим, і вони присягнули на вірність Україні. Першого грудня обрали президента, а наступного дня я привів до присяги свій полк. Але документально це не було оформлено, до того ж люди, звичайні рівняни, просили, що вони теж хочуть прийняти присягу. Тоді ми вирішили провести урочистий захід 23 числа на центральній площі Рівного. Хоч міністр Морозов відправив шифровку, в якій заборонив це робити, мовляв, буде окремий наказ у 1992 році. Але я на зло міністру оборони вишикував весь полк, і ми провели свято, на яке прийшло дуже багато цивільних, депутатів Верховної та обласної, міської рад, звісно ж, і представники КДБ. Тобто це був не військовий, а політичний захід. І я пишався тим, що зміг провести присягу для всього міста. Я поїхав у Верховну Раду і кажу Морозову: «Я полк привів до присяги, а тепер покарайте мене». Він був приголомшений... Після цього я почав їздити областями й приймати присяги військових частин, навіть на Чорноморському флоті був. — Але ж формально ви не були міністром… — Я був Мартиросяном. І головою Спілки офіцерів України. Я був авторитетом. — Ви не перешкоджали тим людям, котрі не хотіли служити в Україні? — У жодному разі. Командувач Прикарпатського округу каже: «Мені запропонували посаду в Москві, мені потрібно дві машини, щоб вивезти свої речі». Я відповідаю: «Немає проблем». Командувач Одеського округу сказав: якщо можна, лишіть мій будинок, я хворий і хочу звільнятися. Я погодився. Таким чином ми формували Збройні сили, з Кравчуком разом погоджували командирів округів, навіть міністра оборони. Так вийшло, що я брав активну участь у створенні Збройних сил. Крім того, і в міліції, і в СБУ ми збирали людей і попередили, що хто хоче вірою і правдою служити Україні, залишається. А хто, не дай Боже, напаскудить, потім не ображайтесь. І показував — куля в лоб. — А багато було тих, хто не хотів служити в Україні? — Переважно все відбувалося нормально. Лише на Чорноморському флоті коїлося щось неймовірне. На зустрічі з адміралом Касатоновим я очолював українську делегацію. Він кричав: «Іде геноцид росіян, тому ми не хочемо присягати!». Я кажу: «Я вірменин, зліва від мене росіянин, справа — теж росіянин. Про який геноцид ви говорите?». Він хотів комендатуру створити свою, а я скасовував. Боротьба відбувалася ледь не до стрілянини. Я поставив автоматників на дахи, Касатонова попередив. Врешті-решт домовилися, що комендатуру ділимо на дві частини. Тобто тоді це був початок розділення флоту. — Вам, російськомовному вірменину, дорікали, що ви взялися за створення Збройних сил України? — Були випадки. Коли заарештували Степана Хмару і націонал-патріоти почали збирати підписи за його звільнення, я звернувся до Горбачова з цим же проханням і врешті-решт переконав його. І ось на одному з ефірів Хмара дорікає мені: «Коли ви почнете говорити українською?». Я відповідаю, що «я, російськомовний вірменин, витягнув вас із в’язниці. Чому ви не відмовились? Я ж не спілкуюся українською!». У перерві він підійшов до мене просити вибачення. В іншому випадку Григорій Омельченко, який завдяки мені достроково отримав звання підполковника, разом з іншими політиками починає виступати за те, щоб «вірменин не був головою Спілки офіцерів України». Я цього не очікував від людей, які колись кричали, що «життя за Мартиросяна віддадуть». Були ще випадки, після яких я перестав вірити цим людям. — Знаючи про ваші настрої, чи реагувало на це якось керівництво Збройних сил СРСР або спецслужби? — Якось мене запросив генерал Шапошніков, який був міністром оборони СРСР, і одразу запропонував посаду й звання генерал-полковника. Але я відповів, що давав слово з України не виїжджати. Мені у Вірменії теж давали посаду міністра оборони, але я вирішив лишатися тут, в Україні. Адже саме тут я став Мартиросяном, завдяки рівненським громадянам, котрі у мене повірили. Мене почали залякувати, погрожувати. Навіть кілька замахів було підготовлено. Одного разу планувалось вбивство з інсценуванням, нібито я — лідер мафії, який ще й хабарі бере. Зібрали бандитів — відомих тоді кримінальних авторитетів Вату, Пулю... Нібито вони викрали якогось хлопця з Рівного і поставили умови, якщо прийде Мартиросян, віддадуть. Приходжу на зустріч, а там — всі ці бандити. Один з них на прізвисько Лисий — у нього в кишені знайшли мою фотографію — мав мене розстріляти. Підготували 500 тисяч доларів, мені мали передавати, але я не взяв їх в руки, а ногою відштовхнув. І кажу: «Якщо ви хочете, прийдете до Спілки офіцерів України, скажете, що вам подобається наша позиція і що це — матеріальна допомога». Організатори, побачивши, що у них нічого не виходить, тут же вбивають цього кілера. Наступного дня гине Пуля, потім Вата і так далі. Потім випадково майор, який був у групі вбивць, раптом стає моїм помічником — він і розказав мені, як це все було. — Ви тоді пішли з політики? — Я ніколи з політики не йшов. Я весь час у політиці. Це вони йдуть, а мені куди іти? Всіх власників телеканалів я обіцяв посадити, а Савіка Шустера — розстріляти. Ахметова обіцяв, що заарештуємо. Прийде час і ми їх заарештуємо. Уявіть собі, власник «5 каналу» Порошенко говорить, якщо він ще раз побачить в ефірі Мартиросяна, керівник каналу вилетить з роботи. Вони всі бояться, жоден канал не хоче мене пускати. Вони знають, що я ось такий. — Яка ваша участь в активній політиці? — Я президент організації «Форум народів України», лідер політичної партії «Вітчизна», голова офіцерських зборів ВО «Вітчизна», лідер фонду «Лицар мужності». Я не рекламуюсь, а займаюся соціально-правовим захистом. Раніше був головою комітету з соціально-правового захисту військовослужбовців, працівників міліції та митної служби при Кабміні. Потім подав у відставку, бо мене захотіли підкорити міністру оборони.


ПОВІДОМЛЯЙТЕ СВОЇ НОВИНИ В РЕДАКЦІЮ "РІВНЕ ВЕЧІРНЄ": Тел./Viber/Telegram: +380673625686

Читайте також