Тетяна Воронцова, член міськвиконкому, керівниця ГО «Рівне-Такмед», знає про цю ситуацію від самих військових, яким доводилося звертатися до лікарів цієї поліклініки:
— Це дуже велика проблема для військових, які проходили військово-лікарську комісію. Адже приміщення поліклініки не пристосоване для великої кількості відвідувачів. Коридори у цьому приміщенні настільки вузькі, що коли люди сидять на лавках по дві сторони, то посередині коридору може пройти лише одна людина. Людині на милицях це зробити уже проблематично. У поліклініці було запроваджено електронні черги, проте це не вирішило проблеми. Адже людина записується на конкретне число й годину до лікаря, проте на резервоване місце не потрапляє. Люди там годинами з самого ранку стоять у черзі до одного кабінету. Зауважу, що для того, щоб пройти військово-лікарську комісію, захисник після поранення має відвідати багато лікарів. Через це виникає ситуація, коли солдати змушені записуватися до лікарів на різні дні, бо вони так приймають. Більше того, часто автобусами привозять військовослужбовців з полігона, які потрапляють до лікарів поза чергою. Через це проходження військово-лікарської комісії розтягується на тижні. Невже не можна розділити полігонні потоки з тими хворими, які після поранень? Це ж не важко. Потрібно лише менеджерське рішення.
Уявіть, як почувається захисник після поранення, який змушений маринуватися у цих чергах. Особливо, коли він після лікування хоче повернутися на фронт, проте не може цього зробити, бо не пройшов ВЛК. Знаю одного військового, який проходив обстеження цілий місяць.
Ставлення лікарів до військових — це взагалі окрема тема. Розумію, що у такому режимі роботи лікарі просто виснажені. Оскільки лікарів не вистачає, а ті, які є, перенавантажені. Тому ставлення до пацієнтів там відповідне. І це жахливо. Мені навіть один захисник якось сказав, що ненавидить лікарів у рівненській поліклініці більше, ніж росіян. Я була шокована.
Треба брати до уваги, що військові — це особливі пацієнти. Багато з них пережили поранення та великі стреси. Але лікарі у клініці цього не розуміють. До прикладу, військовий з самого ранку чекає кілька годин у черзі, заходить до лікаря, а йому відказують: «Їдь в обласну лікарню». При цьому військовому не пояснюють, чому та для чого йому треба туди їхати. Коли військові починають ображатися, лікар відповідає, щоб його не вчили робити його роботу. Відбуваються конфлікти військових з лікарями. І це проблема уже не приміщення, а конкретно комунікації лікаря з пацієнтом. Адже будь-яка людина, яка не знайома з медичними алгоритмами, потребує додаткових пояснень. Однак їх не отримує. Хоча лікар міг просто сказати, що у пацієнта ступінь поранення такої складності, який вимагає найвищого рівня експертизи. Цей рівень у нас в області закріплений лише за обласною лікарнею. Якби лікар пояснив, що у нього не та компетенція, щоб оцінювати складність поранення ветерана, то ставлення було б інше.
Якщо влада Рівного та області декларує, що до військових ставиться з пошаною, то чому не може знайти інше приміщення. Можна ж знайти приміщення у наших міських поліклініках. Посадити у кабінетах більше фахівців та зняти соціальну напругу, але цього чомусь не робиться. Наприклад, чула думку, що на одному з поверхів у поліклініці на Ювілейному можна облаштувати таке зручне місце для військових. Однак жодних управлінських рішень ні керівники військового госпіталю, ні влада не приймають. У них одне пояснення: у всьому винне приміщення, бо воно старе.
Богдан СЛОНЕЦЬ.
