Популярний тижневик «2000» опублікував статтю глави Адміністрації Президента України Віктора Медведчука «Географія свободи», в якій він висловлює свої думки щодо проблеми свободи слова. Ми передруковуємо його статтю з деякими скороченнями.
Подвійний стандарт — вимагати від інших того, чого сам виконувати зовсім не збираєшся, — досить часто можна зустріти з боку наших «борців» за свободу слова й демократію. Досить звернути увагу на те, як болісно реагують на критику на свою адресу ці діячі — відразу ж звучать звинувачення у виконанні замовлення. І цей критерій «свободи слова» нав’язується суспільству: критикуєш владу — самовиражаєшся, демонструєш вільнодумство; критикуєш опозицію — отже, прислужуєш владі, береш участь у політичному «цькуванні». Смішно й примітивно. Прикметно, що точнісінько такий самий підхід виявляють деякі закордонні вояжери, котрі відвідують Україну з лекціями про «свободу і демократію» з ПАРЄ, ОБСЄ і т. д. Поставити під сумнів їхні думки й висновки — означає дістати докір у «виконанні замовлення». Кумедна ситуація склалася в Іраку. Американці, «звільнивши» цю країну, оголосили свободу слова. Вочевидь, розраховували, що, здобувши її, іракці почнуть «надолужувати втрачене» й лаяти скинутого Саддама Хусейна. Але здобувши свободу слова, іракці почали через пресу критикувати дії американців, тим паче було за що. Як відреагували «визволителі»? Почали дорікати іракцям, котрі «розговорилися», — мовляв, ми вам свободу слова, а ви, невдячні, нас критикуєте. Мовляв, при Саддамі пискнути б не наважилися. Далі було закриття низки «неправильних» іракських ЗМІ. Дивне розуміння свободи слова, чи не так? Бо який сенс у такій свободі? І тоді ж, у липні 2004 р., ПАРЄ прийняла чергову резолюцію щодо України зі стандартним набором звинувачень у «порушенні свободи слова!» Хіба це — не цинізм? 2001 року Конгрес США прийняв Акт про патріотизм, яким скасував низку юридичних гарантій і особистих свобод в ім’я «боротьби з тероризмом». У результаті свобода слова в США в останні кілька років перетворилася на «незручне», «недоречне» й «непатріотичне» поняття. Відомі незліченні факти цензури, а також масова практика розсилання вказівок до редакцій (в Україні це назвали б «темники») щодо того, що писати і як писати. Більше того — під цензурою опинилася навіть поп і рок-музика! Медіа-гігант «Clear Channel Communications», що володіє 1225 радіостанціями і 39 телеканалами в США, направив до своїх представництв вимоги, в яких наказував прибрати з ефіру близько 150 пісень, тексти яких можна трактувати як антиамериканські або недостатньо патріотичні. Експерти дослідницьких центрів «Program on International Policy Attitudes» і «Knowledge Networks» вивчали феномен сприйняття глядачами головних випусків американських теленовин у 2003 р., пов’язаних із ситуацією в Іраку. І в ході серії опитувань, проведених із травня по вересень 2003 р., експерти з’ясували, що чимала частина американців навіть не має уявлення про те, що там відбувається! Виявилося, американці живуть у своєму віртуальному світі, який докорінно відрізняється від дійсності. Нашій демократичній традиції всього 13 років. Нас не звикли сприймати як вільну й демократичну країну. На нас дивляться крізь призму старих комплексів і стереотипів, що залишилися з часів «холодної війни». І це — одна з головних причин тієї гостроти критики, яка лунає з приводу і без нього на нашу адресу. Ця ж причина лежить в основі того, чому спекулянтам від політики (місцевим і іноземним) з такою легкістю вдається налаштувати проти України західні громадсько-політичні кола. Та, попри всі очевидні складності, я глибоко переконаний, що головний оцінювач України — усе ж таки ми самі. Зрештою демократія, свобода і права людини потрібні нам. І будуємо демократичну й відкриту країну ми також для самих себе. Тому виявити і врахувати власні помилки й недоліки, виправити їх — насамперед у наших інтересах.
