Влучно сказана фраза – це як спеція: може підсилити смак, а може зіпсувати страву. Цього року під час Хвилини Миру (а раніше під час відкриття української версії "Спасибо деду за победу", так, на жаль, придумати своє у кріейторів забракло, правий-таки був Пєлєвін) вуха багатьох з нас різанув реверанс в бік Червоної армії і радянських партизан.
Акція "Хвилина Миру" у Києві. Фото - з сайту президента.
Мається на увазі саме та армія, частини якої у 1932–1933 роках військовою силою забезпечували утілення в життя сталінської політики Голодомору? Солдати якої зґвалтувала половину Німеччини? Котра у 1939 – 1940 рр. спільно із нацистами знищила незалежні Польщу, Литву, Естонію, Латвію, фактично розпочавши Другу світову? Це та армія, що здалася в полон в перші місяці боїв із Вермахтом, здалася в кількості майже 3 мільйонів бійців? Котра у 1944 р. дозволила втопити у крові Варшавське повстання? А партизани – це ті, на диверсії яких окупанти нищили українські села?
Віталій Гайдукевич
Україна досі боїться визначитися у своєму ставленні до армії СРСР. Боїться на офіційному рівні говорити, що ЧА (під будь-якою назвою) – це машина смерті, що молола життя своїх (!) солдат, не озираючись на втрати. Життя цивільних взагалі в розрахунок не бралися. Молола самодурно, безглуздо, нікчемно. ЧА – це армія, котра засипала трупами Вермахт... душами ненароджених дітей. Цій структурі слава? Окрема тема розмови про міфи щодо ЧА в Другій світовій. Окрема мова – це співвідношення втрат СРСР і Німеччини, ставлення обох країн до своїх армій. Про це якось іншим разом... Зараз про шану. Навіщо долю окремо взятого солдата, що потрапив у вир війни, загинув або вижив, навіщо його ототожнювати із армією країни, що розв’язала цю війну? Гарний допис є в Дмитра Кулеби тут в ФБ. Про те, як Франція знайшла свою формулу ставлення до Другої світової і ДО УСІХ французів, що воювали НА УСІХ фронтах війни В УСІХ АРМІЯХ. Проста формула. Людяна. Чесна. Чи могла сьогодні Україна промовити таку ж? Так. Як би вона звучала? Просто: "Слава і честь кожному українцю, що віддав своє життя в боротьбі проти нацизму. В усіх арміях світу. На усіх фронтах. Слава і честь кожному воякові, будь-якої національності, що боровся із більшовизмом за незалежну Україну. Ми шануємо вас усіх. Ми будемо намагатись пам’ятати кожного. Адже війна не завершена, допоки спочинок не знайшов останній її солдат." Це повага до тих, хто волею долі опинився в окопах кривавої м’ясорубки? Так. Повага до усіх сторін? Так. Це визнання, що багато з тих, хто був в лавах ЧА, не мав вибору і не міг не бути там? Так. Але чи це слава ЧА? В жодному разі ні. Вміти ділити "славу ЧА" і повагу до простого солдата – це просто. Варто захотіти. Взяти і відмовитися від штампів і бажання сподобатися. Якщо навчимося, одного разу прийде усвідомлення - Друга світова – це,перш за все,трагедія. Для усіх сторін. А значить, квіти 8 травня будуть кластися і на цвинтарях загиблих вояків Вермахту. Так-так, в День пам’яті вшановують усіх загиблих. Це цивілізовано. Вони так само виконували наказ, як і вояки ЧА, що загинули на території Німеччини, скажімо. Якщо навчимося, зможемо говорити в голос, а значить, визнавати відповідальність за злочини, що чинила ЧА. І на територіях, котрі Москва вважала своїми, і на чужих. А головне, якщо навчимося, нарешті, людину будемо ставити вище за структуру. Тим більше структуру, котра в 1921 році знищила українську державність, розпочавши окупацію України, що тривала 70 років. Так-так, не варто про це забувати. P.S. Великий Терор забезпечила не в останню чергу саме Червона армія своєю роллю під час розкуркулювання та Голодомору, своєю бездіяльністю й пасивною покірністю. Дещо про "славу ЧА" ще в 2013 (!) році писав Тиждень. Читати тут. Ceterum censeo Carthaginem delendam esse © Campus Martius®
Віталій Гайдукевич, журналіст, родом з Рівненщини. Текст - з його сторінки у Facebook
