Наш Президент по Америці їздить. Приймають там його, переговори ведуть. Все, як належить. Нічого особливого, аби шалено з цього приводу радіти.
Мовляв, нашого посадили у крісло у Вашингтоні, а сусідський тільки стояв. Нас обіцяють поприймати в усі організації, а їх не дуже. І що з цього? Чим наш Президент гірший за американського, щоб бути таким щасливим від наданої честі? А якщо росіян та білорусів у США не так чемно вітають, то це тому, що бояться. Нас вже давно не боїться ніхто. Ми прості й передбачувані, як бразильський телесеріал. Нас можна «розвести» повідомленням про майбутнє членство України в міжнародних торгових та військових організаціях. Ніби від цього у нас ціни стануть нижчими чи оборона міцнішою. Скоріше навпаки: хто був у Європі, знає, які там ціни, а честь повоювати за інтереси США де-небудь в Азії чи Африці видається не дуже привабливою. Згадав з такої нагоди кількох добрих знайомих, які років з десять тому скористались нагодою та понабирали собі почесних і наукових звань та ступенів, стали членами купи організацій. Причому не безплатно. Коротше, поводилися, як нині поводиться наша держава. Згодом прийшло розуміння, що членство в академії чи ступінь доктора наук не позбавляє від обов’язку працювати. Поки одні клопоталися про почесні дипломи та посвідчення, інші заробляли гроші й мають тепер спокій без усяких титулів. Не проситися має наша держава до всіляких міжнародних організацій, роками принижено оббиваючи пороги, а жити і працювати так, щоб ті організації самі до нас бігли, просили-припрошували, аби ми туди вступили. А ми б неквапом думали, чи воно нам треба. З візами для європейців та американців і взагалі сміх. Таке враження, що вся Європа вкупі з Америкою тільки й робила, що займала зранку чергу до посольства України, аби одержати візу. Що насправді не зовсім так. Якщо й ходить хто регулярно до наших посольств та консульств, то це наші ж люди, які спромоглись свого часу втекти за кордон і одержати громадянство, а тепер їм треба назад до родичів чи ще в яких справах. Так що з будівництвом нових злітних смуг у наших аеропортах можна не поспішати. Для американця неукраїнського походження безплатна віза до України приблизно те ж саме, що для нас безплатна віза на Чукотку. Що ми там забули? Тож не варто особливо радіти успішній поїздці нашого Президента до Америки. Хто там був, той знає, що як би не було у тих США добре, все одно доведеться повертатися. І самому вдома вирішувати свої проблеми.
