Першим у моєму житті місцем прогулянок, куди мама спочатку привозила мене у дитячому візочку, а потім приводила за ручку, був так званий «скверик Богомолова» неподалік пивзаводу за півтораста метрів від будинку, де я виріс. Центром цього скверу із клумбами, газонами, доріжками та лавочками був бетонний танк зменшених розмірів, встановлений на постаменті з гранітних брил.
Це була перша у моєму житті гора, яку я без успіху штурмував у чотирирічному віці. Згодом, навчившись читати, я дізнався з надпису на постаменті, що цей танк є пам’ятником командиру танкістів на прізвище Богомолов. Дитиною я був допитливою — школярем перших класів я прагнув дізнатися, якою була марка того танка — саме тоді ці танки почали повсюди встановлювати на площах та майданах. Але то були танки справжні, залізні, такі як у часи другої світової війни. А бетонний танк у скверику був невідомої конструкції. Та ще й дата загибелі Богомолова та встановлення монумента була дивною — 1940 рік. Нагадаю, що нам тоді з дитячого садка втовкмачували, що німці напали 1941 року і саме тоді почалась війна. Тоді що робив той Богомолов на танку в Рівному за рік до цього? З ким воював? Бо ж монументи військовим у вигляді танків у центрі міста не ставлять за подвиги у мирний час! Вчителька історії, якій я задав це запитання, коли вчився у шостому класі, спочатку подивилась на мене з підозрою, а потім без особливого натхнення, з яким вчителі розповідали нам тоді на уроках про «подвігі савєцкіх воїнав», пояснила, що Богомолов на танку прибув до Рівного восени 1939 року під час «визвольного походу» червоної армії, після якого було здійснено вікопомне прагнення жителів Рівного та інших міст і сіл «західної України» приєднатися до СССР. Це мене здивувало — про «золотий вересень» 1939 року нам розповідали як про мирний марш червоноармійців, яких з квітами зустрічали щасливі місцеві жителі. Про танки якось не згадували. Вже потім, коли я був дорослим і на уламках СССР постала незалежна Україна, моя покійна хресна, яка у ті часи ще була дівчинкою і жила у передмісті Рівного, перестала боятися і розповіла мені про те, що справді відбувалося у вересні 1939 року. Та й сам я на той час вже знав про пакт Молотова-Ріббентропа, яким гітлерівська Німеччина і сталінський СССР розділили Польщу, пішовши на неї війною у вересні 1939 року. Але і тоді війною це ніхто не називав. Вже була незалежна Україна, а наші глибоко патріотичні керівники продовжували носити квіти до могил московських загарбників, в тому чисті й до того танку на могилі Богомолова, який не напав 1939 року на незалежну Польщу, а здійснював «визвольний похід» на танках. Потрібна була війна, щоб таки прибрати зі скверу той танк, який простояв там понад вісімдесят років — німці під час окупації Рівного не чіпали пам’ятник бойовому побратиму Богомолову, з яким разом захоплювали Польщу. Цікаво, чи ставитимуть к»ц»пи монументи своїм танкам в окупованих ними українських містах? І як розповідатимуть місцевим дітям про нинішню війну. Брехатимуть, ясна річ, але як саме? Може, і цю війну назвуть «асвабадітєльним паходам»?