Учора ресторанний протест влаштували під Офісом президента - Банкову заставили столиками з їжею. Так нагадали про себе столичні ресторатори, протестуючи проти закриття літніх терас через карантин. А що ж у Рівному з ресторанним бізнесом?
Оговтавшись від несподіваної вимушеної відпустки, і зрозумівши, що одним місяцем карантинні заходи не завершаться, багато ресторанів, особливо піцерій у Рівному почали освоювати послугу з доставки страви до клієнта - як не додому, то до його автомобіля, або ж виносячи за двері закладу — в руки клієнту. Та, зрозуміло, ці обсяги не такі, щоб дали змогу врятувати цей бізнес. Багато хто усвідомлює, що частина ресторанів, які пішли на карантин, вже ніколи не відкриються. Попри те, що рівняни, сидячи по домівках, уже заскучали по смачній їжі в затишному ресторані в компанії своїх друзів.
Галина Кухтій, власниця відомого у Рівному ресторану БарМаки, вчора на своїй сторінці у соцмережі поділилась своїми, як вона висловилась, «відчуттями реальності» через 50 днів карантину:
- Дуже складно було зачиняти ресторан на карантин - зупинилося купа процесів, рухнули плани, а найболючишим у всій ситуації став розпуск команди по домівках.
Спочатку все було обнадійливо, бо 1-й термін виходу з карантину був не таким вже й страшним. Все сприймалося як коротка відпустка і, як виявилося - здебільшого бажана.
З декількома колегами ми працюємо віддалено і позмінно, адже захотіли спробувати доставку страв. А потім ми натхненно готувались до Пасхи і багато креативили. Всі робили все. За мінімальні кошти і з ентузіазмом. Мили, білили, фарбували, сіяли, садили, знімали і монтували відео, зрештою, створювали нові страви.
І ми не думали вже про 2-й та 3-й термін закінчення "ночі".
Але у мене пропадав спокій і сон. Бо десь там, по домівках - наші бармаківці. У кожного своя доля, сімейні обставини, складнощі та їм довелося йти просто в нікуди… Так і минуло 50 днів. А далі були підсумки. Прості голі цифри з непростими наслідками. Мінуси, мінуси, відміна броні, податки, комуналка і розуміння, що я не можу спрогнозувати геть нічого.
Сьогодні ми прийняли спільне рішення закрити одного із ФОПів, що має господарську діяльність у ресторані. Що, звичайно має наслідком звільнення найманих працівників. І це просто як ножем ріже... Хтось з них має підробіток, хтось близьких, які подбають, а хтось має трьох діток і орендоване житло. І тепер у них просто втрачено постійне місце роботи. І заробіток - теж.
А мене просто накрило відчуття цього трешу... Хоча ми думаємо над тим, що робити, щоб повернути їм роботу. Підприємець з малого бізнесу не має змоги сплачувати податки та виплачувати зарплатню за відсутністю господарської діяльності.
50 днів...
Можливо, хтось нудьгує на карантині, хтось читає книги, слухає вебінари, а власники бізнесів у розпачі - тому що хвилюваня за долі людей, з якими пов‘язаний системою цінностей, спільною метою та її реалізацією - надсерйозне моральне випробовування.
Мені складно у такій ситуації посміхатись та казати «усе буде добре»! Давайте візьмемось за ручки та скажемо, що вже усе добре.
Ні, не добре! Колись те добре буде, але не скоро. Бізнесмени в жасі від того, що буде, коли карантин закінчиться, адже персонал вийде на роботу, а продажів не прогнозується.
Так, люди хворіють, навіть серед моїх знайомих. І здоров'я - це головне.
Але я думаю про те, що ж далі...
