Знайти людину, більш наближену до високопоставленого чиновника, ніж його особистий водій, навряд чи вдасться. Але безмежна довіра до шоферів обертається проти можновладців, коли вони, забуваючись, щедро обдаровують тих, хто сидить за «баранкою», усілякими благами.
Під час пленарного тижня кипить не тільки робота «чергових» депутатів, що відповідають за голосування карток у парламенті, але й охоронців, котрі піднімають і опускають шлагбауми, які відкривають проїзд до паркінгів комітетів ВР. Нервово перегортаючи стоси паперів з номерами автомобілів високопоставлених осіб, ці люди раз по раз ризикують впасти в немилість політиків. Відшукати заповітний номер автомобіля в списках «в’їзних» непросто, через що VIP-пасажири сердяться, даючи зрозуміти, що номери їхніх «залізних коней» давно настав час вивчити напам’ять. І хоча охоронці самі не проти це зробити, за всіма автомобілями, кажуть, не встежиш. Дуже вже часто народні обранці змінюють чотириколісних друзів. Тому і доводиться охороні запам’ятовувати не номери автомобілів, а особистих водіїв VІРів. Їх, на відміну від автомобілів, політики майже ніколи не змінюють. «Ось це — водій нардепа Швеця, — показує всередину паркінга один з охоронців. — Зарубинський і Чорновіл самі за кермом. Так само і колишній мер Києва Олександр Омельченко. Гурєєва і Королевську возять водії. А регіонала Чечетова — дружина». Залишивши сторожку охорони, де градус нервозності визначається густотою сигаретного диму, журналіст «Влади грошей» вирушив до самих водіїв. Ті, вгледівши кореспондента, відразу ретируються, а навколо охоронця починають метушитися люди в цивільному. Як з’ясується пізніше, з чоловіком провели кілька профілактичних бесід, пояснивши йому, що розмовляти з журналістами про водіїв депутатів та інших VІРів не варто. Небагатослівність — ось запорука успішної роботи з владною верхівкою. Можливо, саме тому ані охорона, ані особисті водії чиновників відвертості не люблять. Адже самі VIPи найчастіше довіряють їм більше, ніж близьким родичам.
У пошуках клону Багато високопоставлених керівників та їхніх особистих водіїв починали спільну роботу більше десяти років тому. За цей час шофери встигли перейняти звички босів і навіть їхню манеру спілкування з людьми. Якщо бос — деспот, у більшості випадків під стать йому поводиться і водій. Якщо ж керівник — добродушний і врівноважений (в уряді і Верховній Раді такі теж зустрічаються), шофер спілкується з навколишніми без агресії. До вибору майбутнього водія політична еліта країни підходить з усією скрупульозністю, намагаючись наперед застрахувати себе від усіляких ризиків витоку інформації. Тому особистій співбесіді передує колосальна робота довірених осіб. Так, на всіх кандидатів, за зізнанням самих водіїв, неодмінно збирають досьє: вивчають їхні звички, коло спілкування та інші подробиці особистого життя. Потім змушують підписати папери, суть яких зводиться до зобов’язання тримати рот на замку. На практиці керівники шукають навіть не шоферів, а справжніх супутників життя — людей, яким вони зможуть довірити все найтаємніше. Саме тому, знайшовши свого водія, боси не розлучаються з ним все життя. «Мій водій йде по життю разом із мною вже 12 років, — розповідає один із засновників Партії регіонів нардеп Володимир Рибалка. — Він став уже членом родини. Він знає, де в мене лежать гроші, де документи, де книги. Якщо я у відрядженні, то телефоную і кажу: «Їдь на квартиру, знайди те-то й те-то». Тому ця людина повинна бути насамперед чесною».
Не в службу, а в дружбу Ідея економії в кризу не обійшла стороною державних діячів і бізнесменів, але розпочаті ними заходи для урізання витрат дали можливість ще більше заробляти їхнім особистим водіям. Відмовляючись від спеціалізованої охорони, тепер в особі власного шофера VІРи намагаються знайти ще й охоронця. І хоча вимоги до таких кандидатів висувають набагато серйозніші, претенденти анітрохи цього не лякаються. За словами одного з них, котрий працював водієм-охоронцем у генерального директора страхової компанії «Універсальна», окрім доброї фізичної підготовки, така людина повинна мати дозвіл на носіння зброї і, що немаловажно, саму зброю. У цьому випадку, говорить наш співрозмовник, шеф і водій стають єдиним цілим, оскільки один бере на себе відповідальність не просто за здоров’я другого, але й за його життя. Офіційний оклад водія депутата або міністра — близько трьох тисяч гривень, але це лише верхівка айсберга. Окрім постійної зарплатні, у водіїв є ще й «преміальні». Їх виплачують за особливі заслуги. Щоправда, про що саме мова йде, водії категорично відмовляються говорити, віджартовуючись загальними фразами на зразок «комусь щось відвезти», «передати документи», «виконати особисті доручення шефа» і так далі. Гонорар саме за такі доручення і є основний дохід водія. Так що насправді за місяць VIP-шофер заробляє від $1 тис. Якщо ж він виконує ще й функції охоронця, то його зарплатня сягає $2 тис. і більше. Впливові пасажири не приховують, наскільки дорогі їм їхні шофери. ”Людям, з якими я працюю дуже близько, доводиться багато довіряти, — відверто говорить нардеп Михайло Чечетов про свого шофера, водійськими послугами якого він користується, коли не їздить разом з дружиною. — Мій водій, крім всього іншого, є ще й моїм помічником. Він задіяний у розробці законопроектів, зустрічах, роботі з виборцями і так далі. Він мені як друг, як товариш».
Дивися в обидва Традиція щедро віддячувати особистим водіям за віддану службу й уміння зберігати чужі таємниці прийшла у високі кабінети ще із СРСР. І якщо бізнесмен змушений оплачувати подяку з власної кишені, то чиновники найчастіше використовують для цього можливості державної служби. Особистих водіїв прийнято заохочувати не тільки грошовими преміями з бюджету, але й позачерговими званнями, рангами держслужбовця, квартирами, табельною зброєю і навіть місцями у виборчому списку партії. Володимир Мальцев, якого ЗМІ неодноразово називали особистим водієм Рината Ахметова, у 2007-му став народним депутатом. Про те, наскільки велика довіра до Мальцева, свідчить 66-й номер виборчого списку ПР, за яким той пройшов у парламент. За своєю значущістю для партії нардеп обігнав навіть нинішнього міністра юстиції Олександра Лавриновича, якому місце у виборчому списку дісталося під номером 67. Показово, що з часу обрання депутатом Мальцев, як і Ахметов, жодного разу не виступив у парламенті, не подав жодного депутатського запиту. А письмова реєстрація і взагалі свідчить про те, що роботу у Верховній Раді слуга народу ігнорує з тією ж сталістю, що й найбагатша людина країни. Втім, щедро обдаровуючи матеріальними і статусними благами особистих водіїв, VІРи в першу чергу ризикують самі. Напевне, найпоказовіші у зв’язку з цим — історії арештованих екс-глави Держфінпослуг Василя Волги й екс-міністра внутрішніх справ Юрія Луценка, яких підозрюють у незаконному призначенні шоферів на високі посади у своїх відомствах. Після цих скандалів чиновники зашепотіли про те, як вберегти себе від подібних ризиків у майбутньому. «Це — наша з вами реальність, все це дійсно є в житті, — говорить Володимир Рибалка. — На прикладі Луценка й Волги багато хто вже задумався, а чи потрібно вирішувати питання в такий спосіб? Згодний, допомагати дійсно потрібно, але як — ось це питання». І тільки депутати, пам’ятаючи про свою недоторканність, все ще схильні філософствувати: мовляв, а кому з нас не доводилося йти на компроміси з совістю? На запитання про те, скористався б він можливістю допомогти своєму водію за рахунок держави, екс-мер Києва, а нині народний депутат Олександр Омельченко, ані секунди не сумніваючись, відповів ствердно. «Назвіть мені хоч одного міністра або губернатора, будь-якого — за 20 років незалежності України, — який не допоміг би водію чи охоронцю? — задає риторичне запитання пан Омельченко. — Адже йому поліпшують побутові умови не як водію, а як главі родини, в якого є дружина і діти. Я б допоміг». Давня традиція покращувати матеріальне становище особистих водіїв за рахунок держслужби добре відома представникам усіх політичних таборів. Але якщо раніше ловити на цьому високопоставлених чиновників було якось не прийнято навіть у рамках політичних розборок, тепер негласний мораторій на покарання конкурентів за надання позачергових бонусів особистому шоферу остаточно знятий. Схоже, більше жоден чиновник не може бути впевнений, що опоненти після його відходу з посади не спробують посадити його за ґрати на підставі «безневинної» подяки водію. Але це лише стимулює появу більш витончених схем нагородження і просування кар’єрними східцями особистих шоферів. Участь впливового боса в цьому процесі важко буде довести. Зрештою, обережний керівник зуміє не підставити себе під удар і в набагато грошовитіших питаннях.
