– Ми перевіряли бліндажі, під обстрілами до вечора вирили ще один. Нас попередили, що може бути застосування хімічної зброї – синій дим, що стелеться по землі. Той газ має сльозогінну дію, від нього пече в легенях і в горлі, настає сильна сльозотеча і задишка. Ми вдягали протигази. Кілька діб були під постійними обстрілами, не штурмували, лише спостерігали, передавали дані і знищували ворога, – розповів Сергій.
Бойові виходи були по 4-6 днів. Відводили на добу – і знову на вихід. Спали в покинутих хатах на підлозі чи в бліндажах. Якось солдат, який мав принести запаси, повернувся ні з чим через підрив на міні групи, що мала передати їжу. Харчувалися тим, що залишилося.
– Ситуація на фронті змінюється швидко. При нападі ми маємо знищити противника. Бачимо техніку, роботу артилерії ворожої – передаємо дані нашим. Я багато техніки допоміг знищити у такий спосіб. Якось вночі їх «спалив», коли заїхали у наш бік і зупинилися. Я скомандував «до бою» і навів на них вогонь. Потім побратим розповів, які гарні тут були феєрверки по ворожих машинах, – поділився воїн.
Свій останній бойовий вихід Сергій запам’ятав назавжди. Увечері випав сильний дощ, грунт розвезло. Сергій виходив з будинку, послизнувся – й одразу виникло неприємне передчуття біди.
– Ми несли саперам протитанкові міни. Під ногами була в’язка багнюка. Ми швидко зайшли в посадку, де все посічене, дерева повалені, глина під ногами. Скрізь міни, ми знали про це, там багато хлопців підірвалося. Йшли стежиною. Раптом я послизнувся, почув гучний звук, підіймаю ногу – а стопи нема. Побратим в око поранений. Я сам собі наклав турнікет, потім ще один наклав побратим. Був при тямі, дострибав по воді до бліндажа, зняв амуніцію, випив знеболювальне. Нога боліла дуже. Хлопці вели мене попід руки, витягали з яруги по слизькій глині, – розповів боєць.
Коли Сергія поклали на ноші, почався обстріл. Вони рухалися доволі швидко і на той час вже відійшли. Пораненого поклали у пікап, але він загруз. Викликали інший, переклали пораненого, і ця машина загрузла. Насилу її випхали з багнюки і повезли Сергія. Евакуація тривала більше двох годин.
Операція пройшла невдало, почався сепсис. Сергій телефонував на завод і просив допомогти перевести в іншу лікарню. За кілька днів його прооперували вдруге й ампутували ногу майже повністю. Потім була лікарня ім.Мечникова, приїхала дружина, волонтери прийшли, яких знайшли костопільські колеги, друзі та знайомі, і Сергієві покращало. Загалом він пережив 15 операцій. Склозавод вийшов на організацію UPLUS SYSTEM, яка супроводжувала захисника в реабілітації, підготовці до протезування та в протезуванні.
– Мені дуже допоміг цей супровід правильно підготуватися до протезування. Відвідував усі реабілітаційні заняття, виконував вправи, заново вчився тримати рівновагу та правильно падати. Реабілітолог показав, як по сходах ходити. Я знав, що буду ходити, – розповідає Сергій Подольський.
Протезування коштом держави провело протезно-ортопедичне підприємство у Києві. Виготовили спочатку навчальний протез, два місяці Сергій звикав ходити з ним, а у серпні тренувальний протез замінили на постійний.
– Я швидко навчився ходити з протезом, керую автомобілем з автоматичною коробкою передач. Шкода, звичайно, що втратив цілу ногу, а не стопу, яку відірвало. Але втрата кінцівки – не найстрашніше, є в людей і більші проблеми. Збираюся повернутися працювати на завод. Мої колеги дуже допомогли мені, я вдячний їм, – підсумував Сергій Подольський.
Костопільська міська рада.
