Протягом тижня гравець національної збірної, капітан та найкращий нападник сімферопольської «Таврії» Володимир Гоменюк відпочивав на Млинівщині у рідній Бокіймі. Саме там ми й зустрілись з 23-річним футболістом, якого свого часу не помітили «Карпати» і безперспективним назвали тренери «Волині» і якого нині у своєму складі хотіло б бачити чимало елітних клубів.
— Почав грати у футбол ще в школі, — розповідає Володимир, — грав до і після уроків, як тільки була нагода. Потім мене запросили до млинівської «Ікви». Спочатку до юнацького, а потім до основного складу. Разом з «Іквою» пройшов аматорську, а також другу лігу ПФЛ. Проте команда розпалася і я опинився у дублі «Волині». Там тренери мене не бачили, не випускали на поле, не давали можливості проявити себе. Деякий час пограв за хмельницький «Прогрес». Потім поїхав на оглядини до Олександрії, звідти — до Полтави. Саме коли я був у таборі «Ворскли» на передсезонному турнірі у Києві, мене помітив тодішній тренер «Таврії» Олег Федорчук. Так, вже три з половиною роки я граю за кримський клуб. Спочатку кілька місяців був у дублі, почав забивати, і в грі з «Чорноморцем» дебютував у вищій лізі. — А згодом ще й став капітаном? — Едмар перейшов до «Металіста», і перед матчем з ФК «Харків» тренер сказав: будеш виводити команду. Тобто ніяких виборів не було, рішення прийняли тренер та президент. Для мене це був сюрприз. Спочатку нервував, але згодом звик. І ось вже майже рік я — капітан. — А запрошення до збірної було сюрпризом? — Перед грою з Сербією Михайличенко давав інтерв’ю, що хотів би бачити мене у збірній, тому коли зателефонував адміністратор і повідомив про запрошення, це вже не був сюрприз. — І як зустріла тебе збірна? — Переживав, почувався не у своїй тарілці. Нова команда, де треба лише завойовувати авторитет, команда, в якій ти ніхто. Спочатку було тяжко, але потім звик. Добре, що поруч був мій одноклубник Голайдо. З часом з усіма перезнайомився. — Після матчу Михайличенко щось казав? — Подякував за гру і все. Він з нами назад не летів. Але як би там не було, треба працювати, і все буде добре. — Чи не було у тебе, західноукраїнського хлопця, мовних проблем у кримському клубі? — Спілкуюся з усіма російською, хіба що з Тарасом Ільницьким — українською. У збірній теж переважно усі говорять російською, виняток хіба що Єзерський та Тимощук. — Нині точиться чимало розмов про твій можливій перехід до іншого клубу, чи можеш розповісти якісь подробиці? — Переговори якщо й ведуться, то до мене не доходять. У мене є агент, є клуб, а я цим не цікавлюсь. Коли буде підписаний контракт, тоді це буде факт, а поки що — це чутки, на які я не звертаю уваги. Подібні розмови лише негативно діють на психіку. Поки що ж мені треба думати, як добре грати у «Таврії». — Але все ж, якби був вибір, до якої команди хотів би перейти? — До команди вищої за рангом, яка бореться на євроарені. Але, наголошую, мій перехід можливий лише за згоди «Таврії». У мене там чудові стосунки з керівництвом, і псувати я їх не збираюся, тим більше до 2010 року в мене контракт. — Звідки у тебе з’явилося прізвисько — «Кримський Руні»? — Це тренер Федорчук мене так колись назвав, ось це прізвисько і приклеїлось. Вболівальники так мене називають, але я не ображаюсь, напевно, щось є у мене спільного з цим футболістом.
