Привіт, Вовко! Скільки років ми не бачились? Десять чи, може, більше? Більше, напевно, бо коли ти казав, що їдеш звідси назавжди за кращим життям за кордон, ще московські рублі ходили нарівні з купонами. Не знаю, де ти зараз, чи в Америці, чи в Бразилії, чи в Італії. А може, в Ізраїлі, бо хоч і знав я тебе як Васильєва, але погляд твій був щось занадто розумний. А може, ти в далекій Австралії чи Новій Зеландії мерзнеш від їхньої зими? Ми ж усі поки тут. Ну не всі, але ще багато нас.
Привіт, Вовко! Скільки років ми не бачились? Десять чи, може, більше? Більше, напевно, бо коли ти казав, що їдеш звідси назавжди за кращим життям за кордон, ще московські рублі ходили нарівні з купонами. Не знаю, де ти зараз, чи в Америці, чи в Бразилії, чи в Італії. А може, в Ізраїлі, бо хоч і знав я тебе як Васильєва, але погляд твій був щось занадто розумний. А може, ти в далекій Австралії чи Новій Зеландії мерзнеш від їхньої зими? Ми ж усі поки тут. Ну не всі, але ще багато нас. Не знаю, як тобі написати про наше життя, щоб ти зрозумів, чи варто було тобі звідси їхати. Про те, що у нас тепер є все те ж саме, що в Америці, ти, напевно вже знаєш. Всі ці пепсі-шмепсі, інтернети-мобілки, мерседеси-шевролети... І кіно ми те ж саме дивимося, що й ти, тільки по-російськи, й телепрограм у нас тепер скільки хочеш різних. Ну й горілка. Її тепер стільки всякої, що ти у своїй Аргентині й уявити не зможеш! Кожного тижня новий сорт рекламується! А пива ще більше! Що цікаво, самогон теж п’ють. Курять теж усі, причому жінки запали на такі білі папіроски у тонких пачках. В місті вже не ходять автобуси. Замість них гасають мікроавтобуси, де народ стоїть цим, як воно по-португальськи? Згадав — омаром! У місті брудно, на роботу ходять тільки в державні контори, котрих у нас тепер неймовірна кількість. Решта людей на базарі щодня з ранку до вечора. Базарів у нас тепер стільки, що не порахувати. Пам’ятаєш нову водойму навпроти стадіону? Там теж базар. І стадіону вже, вважай, що немає, на футбол ніхто не ходить. Зате знову ходять на спідвей. Так само, як тоді, коли ти збирався за кордон. Що іще? Тим, що у нас зранку бомжі у смітниках риються, тебе, гадаю, не здивуєш. Тим, що міське та обласне начальство із зарплатою в сто-двісті доларів щороку по новому будиночку собі споруджує і на двоюрідних тіток оформляє, тобі теж, думаю, не дуже цікаво. Всюди так. Так само і про борців за демократію, які дуже файно розжиріли на цій демократії, ти мав би і сам здогадатися. Та все це деталі. Ти ж хочеш знати, чи можна тут у нас жити, чи варто було звідси їхати. Відповім, що у нас жити весело. Найпопулярніша співачка тепер у нас — Вєрка Сердючка. Всі від неї торчать і тащаться. Хоча це зовсім не співачка, а мужик Андрій, який перевдягається у жіноче вбрання із надувними грудями. Не зрозумів? Ну мужик такий у нас є, який в жіночому прикиді виступає і пісні співає. Ні, не українські. Точніше, ніби українські, але по-руськи. Про те, як добре випить-закусить. Навіщо йому для цього жінкою вдягатись? Не знаю, може тому, що жінки у нас теж добре п’ють. Чому по-руськи співає? А щоб краще зрозуміли! Тепер уявив? Ні? Значить, не варто тобі, Володю, повертатись до нас із своєї Зеландії. Занадто далеко зайшли ми у своєму прогресі. Пробачай, що не вказую твоєї адреси. Або сам прочитаєш в Інтернеті, або тобі перекажуть. Наших по світу багато.
