Волонтерка Шинкаренко: "Солдати чекають, коли хтось візьме на себе сміливість і закінчить цю війну"

Рівнянка Вікторія Шинкаренко нещодавно три тижні їздила зоною АТО — розвозила броньовані авто та автомобілі швидкої медичної допомоги, які вдалося роздобути волонтерам для українських бійців. Уже вісім місяців Вікторія майже весь час працює на армію — як волонтер та координатор волонтерської групи "ДАР" ("Допомога армії — Рівне"). Віку Шинкаренко знають солдати не лише з Рівненщини, а й з усієї країни.

— Об'їздила зону АТО у грудні від Волновахи до Станиці Луганської, аеропорту Дебальцева… Розвозили реанімобілі, військову техніку. За три тижні завезли більше 10 авто. Що там? Війна. Дивно після таких поїздок повертатися в місто, коли тут працюють різні розважальні заклади. Я лише можу уявити, як військовослужбовцям, які в зоні АТО по чотири місяці, приїздити додому. Перемир'я, яке оголосили, насправді немає. Щодня гинуть люди. Я розумію, що під час війни постійно занижують кількість загиблих, але ж не настільки, як це роблять зараз у нас! Там щоденні обстріли, поранення, смерті. Страшно дивитися на тамтешні села — деякі вже повністю зрівняні із землею. Вражає, що коли люди втікали, то позалишали багато домашніх тварин і ті помирають на прив'язі, але до них вже і не підійдеш — агресивні. — Під час поїздки були небезпечні моменти? — Були, але у той час цього якось не усвідомлюєш. Потрапляли під обстріли. Наприклад, коли у Станиці Луганській проїхали на крайній блокпост, то бійці казали, що 20 хвилин тому тут були обстріли, а тому в нас є 40 хвилин, щоб повернутися. Бо там, як за годинником, щогодини стріляють. На блокпості стоїть дві людини. Всі інші сидять в окопах. — Держава нарешті почала бійців забезпечувати всім потрібним? — Зараз забезпечення краще. Нині бійці не голодують — це точно. Лише ми маємо чотири великих склади у зоні АТО, в кожному з яких є по 40 тонн продуктів. Завезли їх, боячись, що зима буде суворою і виникатиме проблема з доставкою продовольства. У тих місцях, де я була, сухпайки стоять великими блоками. Час від часу з них лише тушонку дістають. Зимовим одягом завдяки волонтерам вояки більш-менш забезпечені. Ті бушлати, які видавало Міністерство оборони, солдати не носять. Вони не морозостійкі, форма горить і плавиться. Людина від неї може отримати лише шкоду. Ми закуповуємо британську форму. Не знаю, скільки в ній британців перед цим ходило, але вона як нова. — Чи є солдатам чим воювати? — Є, але проблема в іншому. Перші місяці війни наших військовиків лише обстрілювали з "Градів" за 15-20 кілометрів. Хлопці казали: "Ми не їхали на таку війну, ми хочемо воювати, а не думати, попаде у тебе снаряд чи ні, і мати 10 секунд, щоб заховатися від нього у бліндаж". Але команди стріляти не було. Наша розвідка давала координати ворожих позицій, солдати просили діяти, а їм відповідали: "Спостерігайте і чекайте". Зараз такого вже майже ніде немає. Командири бережуть своїх бійців. — Можливо, все ж держава почне забезпечувати свою армію без допомоги волонтерів? — Це фантастика. — Ви раніше заявляли, що є проблеми з "Горинню". Мовляв, скільки батальйону не надсилай допомоги, вона неначе зникає… — Оскільки "Горинь" був батальйоном територіальної оборони, рівняни дуже добре відгукувалися, аби допомогти йому. За перші п'ять днів в АТО їм відправили сім машин допомоги. Можна було півармії одягти речами, які відправили на "Горинь". Але солдати часто навіть не знали, що їм надсилали такі речі. Це, зрештою, була помилка самих волонтерів, які відправляли допомогу на штаби. Ми ж на "Горинь" зараз відправляємо допомогу лише людям, яких знаємо. А вони вже розподіляють між іншими. Зараз мене вже бійці самі знаходять — щодня приходять есемески з назвою роти, розмірами одягу, який потрібний, і т.д. — Волонтерська група працює вже понад сім місяців. Не рахували, скількох бійців за цей час нагодували, одягли? — Мабуть, не залишилося такої бригади в зоні АТО, якій би ми не надавали допомогу. За ці місяці нам вдалося зібрати близько двох мільйонів гривень. Закупили багато форми для бійців, один безпілотник купили, ще два замовили на виготовлення тут, придбали автомобіль. Квасили капусту, наразі кашу з м'ясом консервуємо, моркву, борщові заправки робимо, шиємо маскхалати, спальники, ремонтували БТРи. Цілий виробничий цех маємо. Щодня близько 50 людей на складі на вулиці Князя Володимира щось роблять. Також до нас вийшли на зв'язок чотири дитячих будинки із зони АТО — ми їм передали багато одягу, продуктів. Люди позносили чимало дитячих речей. Намагаємося не залишати сім'ї, в яких є маленькі діти і загинули батьки. — Люди не втомилися від війни? Пожертвування на армію не зменшилися? — Зменшилися, коли розпочалося так зване перемир'я. Часто люди питають: чого ви тут стоїте біля супермаркетів, тож уже не воюють. Основні надходження — це все-таки разова допомога небайдужих людей, а не кошти зі скриньок чи з рахунку. Один чоловік спершу дав 50 тисяч гривень, потім десять, потім ще за 82 тисячі гривень купив тепловізор. Благодійники також купують авто, і оскільки ми більше знаємо про потреби військовослужбовців, просять нас знайти бригаду, якій вони найбільше потрібні. Приємно, коли наступного дня телефонують і розповідають, що реанімобіль з хорошим обладнанням чи броньоване авто, яке ми доставили, врятували комусь життя. — Пані Вікторіє, а що спонукає вас бути волонтером, проводити на складі цілі дні? У вас воює хтось із рідних? — Якби був хтось із рідних, я б подавала патрони на передовій, напевне. Якби мене 9 місяців тому запитали, що стимулює людей стільки часу волонтерити, я б не змогла відповісти. На початку війни мені хотілося допомогти комусь, виконати свій обов'язок перед Батьківщиною, аби спати спокійно... Але потім почало телефонувати все більше людей. Коли тобі кажуть, що того взяли в полон, той поранений, ті в облозі, спокійно жити вже не можеш... — Ви — приватний підприємець. Свою справу наразі відклали? — У мене нерегульований графік роботи. Працюю більше по Інтернету і телефону, тому вдається поєднувати і бізнес, і волонтерство. Серед людей, які працюють на складі, також багато підприємців. Дехто приходить допомогти до чи після роботи, під час обідньої перерви. Деякі люди беруть відпустку. За ці місяці через групу пройшло дуже багато людей. Дехто покидає, приходять нові, але за цей час у нас вже утворилася сильна організаційна структура. Робота розподілена, кожен відповідає за якийсь сектор. — У декого до волонтерів є певна недовіра, кажуть, що не усі кошти та речі, які вони отримують, використовують за призначенням. — Ми звітуємо за усі кошти, які нам надходять. Можемо показати звітність. Коли інкасують скриньки з грішми, до прикладу, група осіб складає протокол, все фіксуємо та записуємо. Останні кілька місяців ми навіть в борг більше беремо. Купуємо якусь дорогу річ для вояків, а далі вже, коли надходять кошти, розраховуємося. — Чого наразі найбільше потребують українські солдати? — Удачі та якогось конкретного рішення керівництва держави. Ця війна не залежить від вміння наших військових чи їхнього бойового духу. Вона залежить від політиків. Солдати чекають, коли хтось візьме на себе сміливість і закінчить цю війну.