У політичних і бізнес-колах прийнято «страхуватися» на випадок бажання спецслужб прослухати телефонні розмови або покопатися в особистій переписці. Перший заступник голови парламентського комітету з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією Геннадій Москаль робить це досить оригінальним чином. Для особливо секретних телефонних переговорів нардеп винайшов свій метод — він веде їх за допомогою sim-карт мобільних операторів кількох іноземних держав.
— У мене є угорські, румунські, македонські картки зв’язку, - розповідає Геннадій Москаль. — Коли я розмовляю по них в Україні, ставлю телефон у режим «вільного плавання», і вони щохвилини змінюють у роумінзі п’ять-шість операторів мобільного зв’язку. «Прослухувати» мобільний телефон — все одно, що ловити FM-станцію. Вам, скажімо, потрібно хвилю 103,3. Ви натиснули і слухаєте. Але якщо ця станція буде постійно змінювати хвилю, то пісню до кінця ви точно не дослухаєте. Так і з телефонною розмовою. Причому я користуюся лише sim-картами тих країн, де національне законодавство забороняє видавати відомості про переговори іншим країнам. Як свідчить практика, при бажанні вітчизняні оперативники можуть задіяти ряд альтернативних способів зняття особистої інформації про «об’єкт», хоча і їхні можливості далеко не безмежні.
Почують кожного? Ключові гравці на «ринку» зняття особистої інформації про українців — Департамент оперативно-технічних заходів СБУ і Департамент оперативної служби МВС. Основна маса записів розмов громадян з’являється в оперативних працівників за допомогою стаціонарних пристроїв «прослуховування» мобільних і міських телефонів. Ще в 2003 р. Закон «Про телекомунікації» зобов’язав операторів зв’язку за власні кошти встановлювати в себе автоматичну систему зняття інформації. Вона дозволяє оперативникам «писати» телефонні розмови громадян просто «на робочому місці» — у відповідних підрозділах. Є в арсеналі силовиків і громіздкіші технології. Наприклад, виїзні комплекси GSM— і радіоперехоплення, в яких людям у навушниках (на професійному сленгу — «чебурашкам») доводиться безвилазно чергувати під вікнами «об’єкта» цілодобово. Або устаткування, що вимагає непомітного встановлення в кабінеті чи квартирі підозрюваного. У будь-якому випадку ця апаратура працює тільки в безпосередній близькості від об’єкта, що прослуховується, і тому в загальних масштабах «прослуховування» дає набагато менше інформації, ніж спецтехніка, встановлена просто на «залізі» мобільних операторів. В усіх випадках дозвіл судів на «прослуховування» і вилучення кореспонденції можна одержати лише в рамках оперативно-розшукових справ. Але це не позбавляє оперативників можливостей для маніпуляцій з доступом до особистої інформації громадян. Голова парламентського комітету з питань правової політики Сергій Міщенко, посилаючись на дані ГПУ, констатує, що в процедурі одержання дозволів на зняття особистої інформації в рамках проведення оперативно-розшукових заходів є серйозні порушення. — Торік було видано близько 50 тисяч дозволів на обмеження прав і свобод громадян, що припускають комплекс заходів — прослуховування, встановлення візуального спостереження, вилучення кореспонденції і т.д. З них тільки 20 тис. було отримано через офіційну процедуру! — обурюється політик, котрий у минулому працював прокурором Київської області, заступником прокурора Києва і старшим помічником генпрокурора. Мова йде про те, що представлення керівника оперативного підрозділу на проведення оперативно-розшукових заходів, що обмежують права громадян, на підставі якого суд видає відповідний дозвіл, повинне бути підкріплене підписом прокурора. До цього зобов’язує 97 стаття Кримінально-процесуального кодексу. Втім, у Законі «Про оперативно-розшукову діяльність» відповідна норма сформульована більш розмито. Там сказано тільки, що санкція на зняття інформації з каналів зв’язку повинна бути отримана в суді. Але немає жодного слова про те, що для цього необхідний дозвіл прокурора. Так що оперативники просто користуються нестиковкою в законодавстві. — Це відбувається, тому що є замовлені речі: і бізнес, і політики мають потребу в тому, щоб когось з конкурентів прослухати або за кимсь подивитися, — пояснює Сергій Міщенко. — Якщо прокурор ставить свій підпис, то він є додатковою ланкою контролю. Для того, щоб прокурор не втручався зі своїм наглядом, оперативники знайшли лазівку.
Береженого Skype береже Спецслужби ведуть постійну боротьбу з тими операторами ринку зв’язку, які намагаються опиратися їхнім оперативно-розшуковим потребам. Щоб підтримати реноме, гравці телекомунікаційного ринку намагаються, як можуть, ставити спецслужбам бар’єри. І якщо мобільні оператори, зобов’язані встановлювати в себе пристрої для автоматичного «прослуховування», у цьому питанні практично безсилі, то Інтернет-провайдерам нерідко вдається залишити оперативників без інформації. Адже «сищики» вимушені особисто звертатися до інтернетників за наданням конфіденційних даних «про об’єкти». А ті нерідко пропонують їм поспілкуватися з юристами, котрі грамотно використовують лазівки в законодавстві. Власник національного реєстратора доменних імен Imena.UA Олександр Ольшанський поділився з «ВД» історією про те, як відмовив силовикам у доступі до поштової скриньки однієї з політичних партій. «Цей випадок курйозний тим, що вимога грунтувалася нібито на постанові суду, — говорить Ольшанський. — Але оскільки постанова була секретною, то ознайомити нас з нею не могли. Ну а оскільки ми не були з нею ознайомлені, то і виконати її не могли. Подібні запити, як правило, нічим не закінчуються».
Поза зоною доступу Бажання взяти під контроль і інтернетників не залишає правоохоронні органи. У ВР зареєстровано законопроект, який зобов’язує за запитом спецслужб фіксувати абсолютно всі рухи конкретного Інтернет-користувача. Даний законопроект вносить зміни в Закон «Про захист громадської моралі» й аргументований боротьбою з дитячим порно. Однак зміни, які він пропонує узаконити, фактично відкривають спецслужбам доступ до особистих Інтернет-пригод усіх громадян у рамках оперативно-розшукових справ. І не дивно, якщо в майбутньому компромат на конкурентів буде мати вигляд не тільки «знайомого голосу на запису», але й історії його інтернет-прогулянок. Найбільш недоступними для українських спецслужб вважаються «закордонні засоби зв’язку». Перехопити голосові і текстові повідомлення в іноземних комунікативних технологіях на зразок Skype, BlackBerry або Gmail вітчизняні оперативники не в змозі. «Якщо я хочу, щоб мене найменше контролювали, то обираю американські поштові сервіси або Skype, — зізнається один з працівників СБУ, котрий побажав залишитися неназваним. — Оскільки доступ до сервера має тільки та країна, на території якої це «залізо» знаходиться. А щоб автоматично слухати той же Skype, потрібно, щоб на вході або виході їхньої апаратури наші спецслужби поставили своє обладнання. Вони цього зробити не можуть». Це давно зрозуміли і взяли на озброєння українські політики і бізнесмени. «Мої знайомі дуже широко використовують ці технології, щоб ніхто не міг перехопити конфіденційну інформацію», — розповідає депутат Сергій Міщенко. Активне використання українцями закордонних технологій, непідконтрольних спецслужбам, змушує СБУ нервувати. Однак будь-яких дієвих кроків зі взяття таких технологій під свій контроль силовики поки не вживають. Співрозмовники «ВД» у правоохоронних органах стверджують, що в умовах відсутності грошей там прийняли негласне правило всі проблеми вирішувати в міру їхнього надходження. Так що поки правоохоронці задовольняються доступом до мобільного і стаціонарного зв’язку, намагаючись розширити контроль над інтернетом. Для того, щоб міф про тотальне «прослуховування» українців став реальністю, спецслужбам знадобиться час і фінанси.
А як у них? США Донедавна користуватися будь-якими системами телекомунікацій могли всі жителі США, окрім президента. Гарант був єдиною людиною, якій спеціальним законом заборонялося мати особисті засоби зв’язку і вести листування. У зв’язку з цим Барак Обама мало не попрощався зі своїм улюбленим гаджетом BlackBerry. Однак завдяки зусиллям юристів, у конституції найшлося виправлення, суть якого зводилася до того, що при судових розглядах над главою держави, особисте листування не може бути використано. Завдяки цьому тепер президент США, як і будь-який інший житель країни, може мати особистий телефон і електронну пошту. Китай У Китаї правила, що регламентують використання засобів комунікації, вважаються одними із найжорсткіших у світі. У січні 2011 року влада КНР видала постанову, якою всім жителям країни забороняється користуватися послугами абсолютно всіх приватних постачальників сервісу Інтернет-телефонії, включаючи популярний в усьому демократичному світі Skype. Виняток становить підконтрольний спецслужбам КНР офіційний провайдер країни China Telecom. Білорусь Щоб мати можливість контролювати телекомунікаційний зв’язок, у Білорусі послуги стаціонарного телефонного зв’язку в обов’язковому порядку повинні проходити через державного оператора, а надання послуг міжнародного зв’язку з використанням інших мереж, включаючи Skype, вважається порушенням законодавства. Росія Заяви про те, що сучасні комунікативні технології загрожують національній безпеці РФ, з вуст керівників російських спецслужб звучать постійно. У Росії періодично виникають пропозиції заборонити Skype, однак до цього поки не дійшло. Обмеження пов’язані з використанням смартфонів BlackBerry, що продаються через мобільного оператора «МТС». У даних смартфонах послуги Wi-Fi і BlackBerry Messenger (які, власне, і гарантують в усьому світі таємницю листування) відключені зусиллями ФСБ.
