Два місяці перебування в Україні навели мене на роздуми, а відтак призвели до невтішних висновків. Головний з них — багатьом людям просто набридло жити самим, і чхати вони хотіли на життя ближніх своїх.
В Рівному мала разів зо двадцять їздити на таксі, і тільки одного разу водій приїхав по мене в масці. Решті довелось нагадувати про неї, чекати, поки таксист дістане з кишені замусолену тряпочку, вовком подивиться на тебе й пробурчить щось на те, що весь цей час я не сідаю, а провітрюю салон. В Києві викликала таксі із захисним екраном, який виявився шматком поліетилену, натягнутим перед задніми сидіннями з прорізом для оплати, тобто, з діркою. Було тільки одне виключення — одного разу приїхав молодий веселий таксист-узбек в чистій масці.
В магазинах маски носять так-сяк, до каси стоять ледь не впритул одне до одного, санітайзером на вході користується кожний п'ятдесятий. Найбільш здивували салони краси і в Рівному, й у столиці. Мало того, що й під час так званого січневого “локдауну”, й після нього в манікюрних залах не були встановлені плексигласові екрани від підлоги до стелі між майстром і клієнтом, так ще й відвідувачам салонів не робили зауваження про відсутність маски. Щоб, не дай Бог, не образити.
В Англії за таке оштрафували б заклад на 10 тисяч фунтів і закрили б. І це — в міжлокдауновий період, бо власне під час локдауну салони не працюють взагалі. До речі, верхній одяг і в салонах, і в лікарнях відвідувачі залишають не на вішаках, а в протертих санітайзером контейнерах.
Вразили прихожани рівненської церкви, які один за одним слиняво цілували ікони. Решта стояла з відкритими носами. В Англії досі зачинені всі храми, а виключення зробили на Різдво: в нашій сільській церкві всіх розсадили із безпечним інтервалом й попросили не співати разом із хором. Ясна річ, всі були в масках.
В Україні я нікому не робила зауважень щодо масок і, як згодом виявилось, недаремно. Зрозуміла це, коли прочитала про жорстоке побиття чоловіка в київському супермаркеті. Той просто нагадав одній мадам вдягнути маску, а у відповідь отримав травми від її чоловіка.
Давно помітила, що всі антмасочники дуже агресивні, просто, як совєцькі войовничі атеїсти сто років тому. Їм якийсь знайомий “фершал” сказав, що від масок сама шкода, бо, щоб була користь, їх треба регулярно міняти. Ну так міняйте, в чому проблема?! Якщо 3-4 одноразових маски на день (9-12 грн.) -- це непідйомна ціна, то давно можна було б настрочити багаторазових і прати на ніч. Спідню ми ж регулярно міняємо, чи не так? А тут йдеться про смертельно небезпечну хворобу. І лікувати її в Україні вийде набагато дорожче, ніж носити ненависний всім “намордник”.
“Антимасочництво” -- це не просто невігластво й злочинна безвідповідальність. Це світогляд хама-раба, який ніколи не стане паном, тому що мислить по-рабськи й не вміє визначати причинно-наслідкових зв'язків. Сьогодні він не носить маску, заражається сам і заражає інших. А завтра, коли оголосять справжній, а не псевдолокдаун, побіжить мітингувати й гомоніти про те, що нема чим годувати дітей і лікувати хворих на ковід батьків. Побіжить без маски, ясна річ. Держава покаже йому дулю й запропонує прикладати до голови подорожник, що виріс на місці віртуальних доріг, в які успішно закопали антиковідні гроші.
За моїми спостереженнями, саме такі люди ставлять заглушки на ременях безпеки, щоб не пристібуватись і щоб не “пікало”. Саме вони не прибирають за своми собаками. Саме вони перебігають дорогу на червоне світло і “діточок своїх ведуть”. Бо їм так зручно. До пори до часу.
В Англії ковід-дисидентів теж трохи є — в основному, це іммігранти з Азії й Африки, які живуть своїми колоніями, і маргінали, інспіровані “лейборами”, яким аби тільки насолити прем'єру-консерватору. Їх доводиться бити й словом, і фунтом, і кийком, і водометом, бо інакше не доходить.
Між тим, Сполучене Королівство вже вакцинувало майже половину свого населення (понад 31 млн— перша доза і понад 4,5млн — друга), а смертність від ковіду тут чи найнижча в Європі (51 проти 433 в Україні 2 квітня). Всі чекають на послаблення чергового локдауну, який триває з початку січня.
Якщо українські антимасочники ще не перехворіли на цю “видуману” заразу, то хай би розпитали про неї у тих, хто відмучився. На жаль, не всіх вже можна розпитати... А щоб остаточно зрозуміти, з якою страшною пошестю людство має справу, пішли б, наприклад, у рівненську міську лікарню -- там знадвору можна підійти до вікон ковідної реанімації, що на першому поверсі. Біля них стоять родичі тих, хто бореться за життя. Поплакали б і помолилися разом з ними. І вдягнули б маски. І не знімали б їх в ліфтах та інших, більш публічних, місцях. І дожили б до надійної вакцинації. І всі разом перемогли б цього підступного ворога.
Краще маска-пов'язка, ніж маска для ШВЛ або посмертна.
