Велика стаття про подвиг провінційного міліціонера з невеликого західноукраїнського міста Ровно з'явилась 25 листопада 1984 року в газеті "Комсомольская правда". Стаття розпочиналась так: "Улица Х похожа на лыжный трамплин. В снегопад, если на лыжах сверху раз оттолкнуться — помчишься ветром. Здесь на этой улице-горе все и случилось".
Велика стаття про подвиг провінційного міліціонера з невеликого західноукраїнського міста Ровно з'явилась 25 листопада 1984 року в газеті "Комсомольская правда". Стаття розпочиналась так: "Улица Х похожа на лыжный трамплин. В снегопад, если на лыжах сверху раз оттолкнуться — помчишься ветром. Здесь на этой улице-горе все и случилось". Свідомо не називаю назву вулиці, щоб читач сам здогадався. А трапилось на цій горі-вулиці таке. Вимушено зупинився тролейбус — "злетіли роги". Водій вийшла, щоб розібратись із проблемою, а машина тим часом зрушила з місця і самостійно продовжила рух. Вся величезна країна дізналась про рівненський кошмар. "Троллейбус стремительно катился вниз, а там улица сворачивала под прямым углом, а на поперечной стояло большое здание техникума. Была пятница, ехало много детей, и казалось, троллейбус кричит от ужаса детским криком. Троллейбус мчался на здание лоб в лоб. Оставалось метров…" Ну що, здогадалися, про яку вулицю йдеться? Ні? І не здогадаєтеся. Бо описаної кореспондентом вулиці не існує. Прикра подія закінчувалась голлівудським хепі-ендом. Тротуаром простував звичайний, але спостережливий сержант міліції. Він наздогнав тролейбус, вскочив у салон і зупинив втікача. "Троллейбус встал как вкопанный. Напротив белело здание, стоящее поперек. Подбежала белая, на ватных ногах водитель…". Трапилось це все, виявляється, на вулиці Княгині Ольги (тодішній Кузнецова), яку при всьому бажанні вулицею-горою не назвеш. Є певний схил, але вітром на лижах там не помчиш — це точно. Весь Радянський Союз із завмираючим серцем читав драматичний репортаж, не підозрюючи, як спритний журналіст обвів аудиторію довкола пальця. І правду ж начебто сказав — факт мав місце і гречаної вовни наплів з три мішки. Для гостроти сюжету довелося навіть будівлю кооперативного технікуму перенести з місця старту втікача — на перехрестя з вулицею Бандери (Московською) — місце можливого фінішу. Історія, яку я зараз розповім, — реальна. Наскільки вона збігається з сюжетом картини для сімейного перегляду "Всі люблять китів", дізнаються ті, хто перегляне її разом із своїми дітьми. На перший погляд, це еко-драма про захист природи, насправді ж — кіно про силу і можливості ЗМІ. У листопаді 1988 року біля берегів Аляски режисером-природою розігрувалась одна із звичних трагедій. У крижану пастку потрапила сім'я сірих китів — тато, мама та семимісячний малюк. Місцевий журналіст підготував скромний, але емоційний матеріальчик. Про китячу драму дізнались центральні ЗМІ. Тутешні аборигени — іннуїти не встигли поласувати свіжиною із китятини. Полярне містечко Берроу з населенням 3000 чоловік і маленьким готелем на 40 місць пережило справжню навалу чужинців. Із усіх куточків планети, включаючи далеку Австралію, прибуло 150 топових репортерів, що представляли провідні ЗМІ усього світу. І це не враховуючи численної армії політиків, чиновників, волонтерів, комівояжерів і бізнесменів — реклама на фоні катаклізму дорогого варта. Фільми та репортажі про тварин здатні викликати значно глибші емоції, ніж про людей. Зауважу, що у той час у світі йшло з 20 локальних війн. Але протягом трьох тижнів всі світові новини розпочинались фразою –" Море Бофорта, город Берроу, Аляска…Ентузіасти із Грінпіс у прямому ефірі організували масштабну рятувальну операцію. Найактивнішу допомогу їм надавали нафтові олігархи, зацікавлені у позитивному іміджі напередодні розподілу місцевого шельфу. Долучився особисто президент Рейган — на носі був вирішальний поєдинок його однопартійця Джорджа Буша-старшого проти конкурента з табору демократів. Рейтинги — зашкалювали. Діти у всьому світі малювали зворушливі малюнки та писали зворушливі шкільні твори. І тут трапилось непередбачуване — дорогу рятівному фарватеру перегородили тороси — крижані гори, пробитись крізь які було неможливо. У Білому домі занервували: якщо кити загинуть у прямому ефірі — це буде емоційна катастрофа, а за нею хтозна — можливо, і політична. Олії у вогонь додала загибель від переохолодження малюка. Залишилися знесилені тато з мамою та мільярди невтішних глядачів і читачів. Рейган робить у цій ситуації єдино правильний хід. Він переборює гордість і звертається за допомогою до тих, кого нещодавно обізвав імперією зла — до Радянського Союзу. На очах у всього світу криголам "Адмірал Макаров" ефектно і ефективно розбиває неприступні льодові гори. Китів — врятовано. Буш — перемагає на виборах. Радянський Союз покращує відносини із Заходом. Грінпіс зміцнює авторитет. Найкреативніші журналісти роблять стрімкі кар'єри. Свої дивіденди отримують і продавці снігоходів, бензопил та обігрівачів. Мільйони дітей у всьому світі щасливо засинають у своїх ліжечках, ніжно притискаючи до грудей плюшевих китів. Хепі-енд.
