Наслідком зміни клімату може бути не лише підвищення температури повітря, а й погіршення стану ґрунтів і, зрештою, опустелювання територій.
Досить повне уявлення про сучасний стан сільськогосподарських земель області за основними показниками родючості дають узагальнені Рівненською філією ДУ “Держґрунтохорона” результати агрохімічної паспортизації земель сільськогосподарського призначення за 2008–2012 рр.
Ступінь розораності земель значною мірою характеризує їх екологічну стійкість. Найбільший фонд орних земель мають райони, розташовані в зоні Лісостепу, де розораність сільгоспугідь значно перевищує екологічно допустимі рівні, досягаючи 80% і більше (Гощанський, Млинівський, Радивилівський, Рівненський райони). Найменшою розораністю сільгоспугідь характеризуються райони Полісся. Однак ситуація на цих територіях є відносно благополучною, адже до складу ріллі тут залучені значні масиви малородючих земель.
Гумус визначає рівень природної родючості ґрунту. Вміст гумусу між районами області коливається від 2,0 до 2,7% при середньому 2,2. Переважні площа грунтів області характеризуються низьким (менше 2,1%) – 47,6% та середнім (від 2,1 до 3,0%) – 39,9% умістом гумусу. Динаміка вмісту загального гумусу в орних землях Лісостепу свідчить про тенденцію його зменшення від 2,42 до 2, 25%.
Однією з важливих характеристик, яка обумовлює родючість є реакція ґрунтового розчину. За силою своєї дії на ріст і розвиток рослин, реакція ґрунтового розчину в більшості випадків виступає, як головний фактор, що лімітує врожай. За реакцією ґрунтового розчину виявлено 38,1% кислих (рНсол. менше 5,6) грунтів. Кислі ґрунти найбільш поширені на Поліссі, в зоні дерново-підзолистих піщаних і супіщаних грунтів, де вони займають 26,8% орних земель. Серед поліських районів найбільш площі кислих грунтів спостережено у Володимирецькому – 82,6%, Сарненському – 78,7%, Березнівському – 70,6% та Дубровицькому – 77,6% районах. У цій зоні площу кислих ґрунтів на 73,8% складають грунти із дуже сильнокислою (рНсол. менше 4,1), сильнокислою (рНсол. 4,1–4,5), та середньокислою (рНсол. 4,6–5,0) реакцією ґрунтового розчину, які потребують першочергового вапнування. Серед районів лісостепової зони найбільші площі кислих ґрунтів було виявлено у Корецькому – 32,3% та Гощанському – 29,5% районах. У цій зоні площа кислих ґрунтів становить 18,4%.
Особливе місце серед факторів, які визначають родючість ґрунтів, належить фосфору в зв’язку з його значенням у біологічних процесах обміну речовин у рослинах. Середньозважений показник між районами області коливається від 75,0 до 190,0 мг/кг при середньому по області 126 мг/кг ґрунту. Неоднакову інтенсивність збіднення рухомими фосфатами по зонах області можна пояснити різним у них ґрунтовим покривом. Найстрімкіше збіднення фосфором проходить у районах зони Полісся, де ґрунти мають слабку буферну здатність, швидко реагують на рівень господарської діяльності по збереженню або втрачанню родючості. У зоні Полісся всього нараховується 35,8% орних земель з дуже низьким і низьким вмістом (менше 51 мг/кг) рухомого фосфору. Вміст рухомого фосфору в грунтах зони Полісся за період з 1991–1995 рр. по 2008–2012 рр. агрохімічної паспортизації знизився на 24,0%. Серед районів зони найбільші площі ґрунтів з дуже низьким і низьким вмістом рухомого фосфору спостережено у Володимирецькому – 41,9% та Березнівському – 39,9% районах. У зоні Лісостепу всього нараховується 6,9% орних земель з дуже низьким і низьким вмістом рухомого фосфору. Вміст рухомого фосфору в грунтах зони Лісостепу за період з 1991–1995 рр. по 2008–2012 рр. знизився на 10,0%. Серед районів зони найбільші площі ґрунтів з дуже низьким і низьким вмістом рухомого фосфору спостережено у Острозькому – 16,7% та Корецькому – 17,4% районах.
Калій – один із основних елементів живлення рослин, специфічним для якого є багатостороння дія на рослинний організм і велика рухомість у рослинах. У зоні Полісся всього нараховується 90,8% орних земель з дуже низьким і низьким вмістом (менше 81 мг/кг) обмінного калію. Вміст обмінного калію в грунтах зони Полісся за період з 1991–1995 рр. по 2008–2012 рр. знизився з 90,9 мг/кг до 42,8 мг/кг грунту, або у 2,1 рази. Серед районів зони найбільші площі ґрунтів з дуже низьким і низьким вмістом обмінного калію спостережено у Володимирецькому – 95,4%, Березнівському – 93,5% та Дубровицькому – 91,8% районах.
У зоні Лісостепу всього нараховується 42,0% орних земель з дуже низьким і низьким вмістом обмінного калію. Вміст обмінного в грунтах зони Лісостепу за період з 1991–1995 рр. по 2008–2012 рр. знизився з 123,9 мг/кг до 89,0 мг/кг грунту, або на 28,0%. Серед районів зони найбільші площі ґрунтів з дуже низьким і низьким вмістом обмінного калію спостережено у Радивилівському – 74,3% , Корецькому – 55,0% та Дубенському – 47,0% районах. Коливання середньозваженого показника між районами становить: у Поліссі 37–59 мг/кг, Лісостепу – 72–132,0 мг/кг ґрунту. У зоні Полісся спостерігається більш значне зниження середньозваженого показника, що зумовлено нижчою буферністю ґрунтів. Розподіл площ орних земель за вмістом обмінного калію свідчить, що в зоні Полісся істотно збільшилися площі з дуже низьким (менше 41 мг/кг) вмістом з 35,3 до 55,9 %, або на 20,6 %.
Стан родючості ґрунтів значною мірою залежить від обсягів застосування мінеральних і органічних добрив. У 2013 р. в області під посіви сільськогосподарських культур внесено органічних добрив лише 0,7 т/га посівної площі. У сучасних умовах важливим способом збереження та відтворення родючості ґрунтів є використання зелених добрив, зокрема шляхом вирощування проміжних культур: редьки масляної, гірниці білої, озимого та ярого ріпаку тощо. При цьому, зелену масу необхідно збирати на корм, а пожнивні решки – заорювати. У такому випадку посіви проміжних культур в оптимальні строки дозволяють збільшити вихід органічної речовини. Площа удобрених мінеральними добривами земель в 2013 р. складала 84,2% від загальної посівної площі. Під впливом мінеральних добрив, здебільшого хімічно або фізіологічно кислих, різко зростає кислотність ґрунту. Тому проблема раціонального використання їх значною мірою залежить від регулярного вапнування ґрунтів. За період 2009–2013 рр. відбулось поступове збільшення внесення вапняного борошна та інших вапнякових матеріалів порівняно з 2001–2005 рр. У 2013 р. в розрахунку на 1 га застосовували 129,1 кг д.р. мінеральних добрив, у тому числі, 72,2 кг азоту, 14,9 кг – фосфору і 42,0 кг – калію. Удобрена мінеральними добривами площа складала 84,2% від посівної площі. В 2008 році цей показник складав відповідно 72,1 %.
Збільшуються площі сільськогосподарських угідь, які зазнають впливу водної ерозії. Особливе занепокоєння викликають масштаби та інтенсивність цих процесів на чорноземних та близьких до них за родючістю ґрунтах. Розвиток ерозійних процесів та систематична багаторічна декомпенсація ґрунтів винесених урожаями поживних елементів зумовили прогресуюче поширення таких негативних процесів, як дегуміфікація та агрохімічне виснаження сільськогосподарських угідь.
Аналіз даних вмісту важких металів засвідчує, що їхня концентрація коливається в межах: кадмію – 0,13–0,48 (при ГДК 3,0), свинцю – 5,43–11,00 (при ГДК 30,0) мг/кг ґрунту. У зоні Полісся вміст важких металів дещо нижчий і становить: кадмію – 0,15–0,28, свинцю – 5,43–6,52 мг/кг.
Унаслідок аварії на ЧАЕС радіоактивного забруднення зазнала територія Березнівського, Володимирецького, Дубровицького, Зарічненського, Рокитнівського та Сарненського районів. За узагальненими результатами радіологічних досліджень встановлено, що найбільш забрудненими як за щільністю, так і за площею виявилися сільськогосподарські угіддя Дубровицького та Рокитнівського районів. У ґрунтах поліської частини вміст радіоактивного цезію-137 коливається від 3,09 до 45,23 кБк/м2 .
Основними заходами збереження та відтворення родючості ґрунтів є:
- широке застосування заходів біологізації землеробства (використання побічної продукції (соломи, стебел кукурудзи, соняшнику, ріпаку) та вирощування сидеральних культур);
- внесення науково-обгрунтованих доз органічних та мінеральних добрив;
- проведення вапнування кислих ґрунтів;
- розширення посівів багаторічних трав, особливо бобових;
- запровадження заходів з консервації деградованих, малопродуктивних та техногенно забруднених земель, рекультивації порушених земель;
- виконання робіт з реабілітації територій, забруднених унаслідок ЧАЕС;
- удосконалення методів управління агроландшафтами;
- зниження рівня забруднення і засмічення ґрунтів шляхом стимулювання землевласників та землекористувачів до провадження екологічно збалансованої діяльності та ін.
