Андрій Самчук — рівнянин. Закінчив Великоолексинську середню школу й Рівненську духовну семінарію. Втім священнослужителем він так і не став. Життя приготувало йому свої випробування: спершу померли батьки, потім виникли особисті проблеми.
У листопаді 2021 року вирішив йти на контрактну службу в армію. Повномасштабна війна застала Андрія Самчука на навчанні на Волині. Звідти військовий з побратимами вирушили на кордон, потім на Житомирщину, а згодом і на Миколаївщину.
“Андрій розповідав, що не все так легко, казав відверто, що було страшно. Але потім в нього потрапила куля. На щастя, врятував бронежилет. Тоді Андрій усміхався: “Мені старші кажуть, що то була моя куля. А якщо вона мене не взяла, то тепер нічого не страшно.” Він став насправді безстрашним після того,” – пригадує сестра Ольга.
Востаннє з братом вона говорила 29 березня. Він збирався іти в бій, з якого вже не повернувся… З тих пір вважався зниклим безвісти.
“Я розпочала пошуки, писала в інтернеті. Тоді зі мною на зв’язок вийшли хлопці, які з ним служили. Вже вони розповіли, що Андрій загинув під час мінометного обстрілу. Але хлопці відступали і не могли забрати тіла,” – розповідає сестра Героя.
Через декілька місяців тіло захисника змогли повернути. Далі – тривала процедура опізнання й очікування аналізу ДНК.
37-річний солдат Андрій Самчук загинув 29 березня на Миколаївщині.
Богдан Рокицький народився в Рівному. Після школи навчався в Технічному коледжі НУВГП на електрика, пізніше — в Нововолинську.
Працював електриком на АЗОТі. Займався спортом й удосконалювався в професії. Навіть зібрав власноруч електровелосипед, хотів і далі вчитися, розвиватися у цьому напрямі…
Після повномасштабного вторгнення добровольцем пішов у військкомат.
“Він був упевнений, що повинен іти захищати нашу країну. Казав просто “Треба”… Нічого не розповідав про війну, намагався все тримати в собі, щоб мене не засмучувати… Така хороша дитина, слухняна, мила…” – розповідає мама Героя Ірина.
Спершу Богдан пройшов навчання, адже не мав досвіду військової служби, пізніше вирушив разом із побратимами у зону бойових дій.
“Я запитувала, де він, але Богдан нічого не говорив, не можна… Він був поранений, лікувався, а коли пройшов реабілітацію, знову повернувся на передову. Цього разу на Херсонщину… Востаннє ми говорили 6 жовтня, він навіть не сказав, що йдуть на завдання, просто “До зв’язку”… Але потім не телефонував… Лише 15 числа зателефонували і сказали, що він серед зниклих безвісти…” – пригадує страшні мама.
Рідні розпочали пошуки і вірили, що він живий, можливо, у полоні. Пізніше дізналися про знайдену могилу з 13 загиблими. За підписаною курткою одного з них зрозуміли, що там українські захисники.
“Богдан зустрічався з дівчиною, збиралися одружитися, коли з війни повернеться. Вона подарувала йому браслет і саме за цим браслетом ми і впізнали нашого хлопчика… Поїхали на упізнання, сумнівів не було – це моя дитина…” – розповідає Ірина.
27-річний солдат стрілець-снайпер Богдан Рокицький загинув 9 жовтня на Херсонщині.
Поховають Богдана Рокицького на кладовищі “Нове”, а Андрія Семчука на кладовищі поруч із батьками в селі Малий Олексин.
