”Хотілося б ще пограти”
— Як здоров’я, коли знову тебе побачимо у грі?
— Складно сказати. Потрібно буде робити ще одну операцію. Думаю, станеться це вже у березні. Далі три тижні в гіпсі на милицях, а потім 6-8 місяців відновлення.
— Усе так серйозно?
— Травмувався я у Черкасах. Спочатку подумали, що це просто розтягнення. Два місяці нічого не робили, а коли почав тренуватися, відчув дискомфорт. Як з’ясувалося, порвалась хрестоподібна зв’язка, що згодом призвело до ушкодження меніска.
— Але завершувати кар’єру гравця ти все ж не збираєшся?
— Час на відновлення є — весна, літо. А далі буде видно. Хотілося б ще пограти. У вищій лізі навантаження не такі великі, як у Суперлізі, проте грати доведеться обережніше.
— Це вже у тебе не перша серйозна травма?
— Така, щоб з хірургічним втручанням — друга. У 2007-му порвав «ахілл», що і змусило через рік оголосити про завершення кар’єри гравця.
— Наскільки складно баскетболісту знайти себе в житті після виступів?
— Складно. Добре, що мій кум, теж колишній гравець «Пульсара» Віктор Бугримчук запропонував роботу. Я у нього пропрацював рік. По-різному складається життя у колишніх гравців: хтось йде у тренери, хтось, заробивши достатньо грошей, розпочинає власний бізнес.
— Нині, озирнувшись назад, не шкодуєш, що став баскетболістом?
— Ні про що не шкодую, усе, що робиться — на краще. Звісно, знав би, де впаду, поклав би соломки. У будь-якому разі впадати у депресію не варто.
”Перспектива працювати на заводі мене не приваблювала”
— Коли ти почав займатися баскетболом?
— З десяти років. А в дванадцять паралельно ще й записався на легку атлетику. Мені подобалося, енергії було багато. Зранку ходив на баскетбол, а після уроків — бігати.
— Легка атлетика допомогла у майбутній баскетбольній кар’єрі?
— Думаю, так. Я бігав на 400 і 800 м, це дистанції, де потрібна і швидкість, і витривалість.
— Як ти, хлопець з Бердичева, потрапив до «Пульсара»?
— У Бердичеві я навчався у технікумі на спеціальності «нафтове машинобудування». Зізнаюсь, перспектива працювати на заводі мене не надто приваблювала, я хотів грати у баскетбол. Після третього курсу ми з Анатолієм Дубнюком вирішили покинути технікум і вступити до луцького педінституту, де зароджувалася тоді команда. Спочатку нам сказали, що ми прийняті, але перед початком навчального року з’ясувалося, що ні. Повернулися додому. І якось наш тренер каже — поїхали до Рівного, покажу вас Сергію Шемосюку. Це був кінець 1994 року. Приїхали і нас взяли.
— Які були перші враження від «Пульсара»?
— Тоді команда лише вийшла до першої ліги. Звісно, спочатку в мене була радість, що взяли. Але вже згодом настрій змінився. Було складно пробитися навіть в основні дванадцять гравців. Дубнюк якось легше вписався. Не сказав би, що я некомунікабельний, але в нові колективи входжу не одразу. Тому дякую, що залишили.
”35 очок за матч — мій особистий рекорд у Суперлізі”
— Коли, вважаєш, досяг піка форми?
— 1999-2003 роки. Втім, це був не лише мій пік, це був пік для усієї команди. Ми не мали у складі зірок. Колектив був дуже дружний, як на тренуваннях, так і поза ними. Усі приблизно одного віку.
— Якісь матчі залишились у пам’яті?
— Перші два сезони у Суперлізі були найяскравішими. До цього часу не забуду гру проти «Одеси», в якій ми виграли — 117:116, тоді на останніх секундах Вадим Скиданов забив вирішальний триочковий. У тому матчі Сергій Ліщук набрав 35 очок, а я 29. Запам’яталися ігри плей-офф проти львів’ян, ми тоді двічі перемогли, а я в одному з матчів встановив особистий рекорд у Суперлізі — 35 очок.
— Чому ж після цього у «Пульсара» стався спад?
— Від нас пішли Сергій Ліщук та Віктор Герасимчук. Бюджети клубів почали стрімко зростати, в командах з’являлося дедалі більше легіонерів. На цьому фоні результати «Пульсара» почали поступово згасати.
”Мав лише одну пропозицію — зі Львова”
— Чи не було у тебе пропозицій від інших команд?
— Особисто до мене була одна пропозиція — зі Львова. Але я мав контракт з «Пульсаром», тому жодних переговорів не проводив. Можливо, до клубу надходили й інші пропозиції, але мені про це нічого не відомо.
— А хотілося б спробувати себе в іншій команді?
— Коли змінюєш команду, тренера, можеш більшого навчитися, але мені складно на цю тему щось говорити.
— Невеличкий досвід виступів за іншу команду у тебе все ж був?
— Так. Коли я вже завершив виступи за «Пульсар», через рік до мене звернулися «Черкаські мавпи». Спочатку все ніби було нормально, пройшов з ними збори, провів дві гри, в яких ми легко перемогли. Після цього клуб почав відраховувати одного за одним досвідчених гравців. Можливо, вирішили, що їм такого сильного складу і не потрібно, залучивши натомість молодь. А десь, може, тут і моя вина, адже після травми я беріг себе. Одне слово, мені сказали, що я вільний агент.
”Минулий сезон був для мене одним з найкращих за останні роки”
— І як відбулося твоє друге пришестя в «Пульсар»?
— Тренер черкащан Володимир Холопов сказав: ти в хорошій формі, може, зателефонувати в «Пульсар», щоб на тебе глянули? Я не заперечував, відтак, ще в дорозі до мене зателефонував Сергій Шемосюк. Я справді був у хорошій формі, а тому швидко влився у колектив. Тоді ж отримали травми Дубнюк та Герасимчук, пішов Улянко, і я проводив на майданчику по 30 хвилин. Вважаю, свій минулий сезон одним з найкращих за останні років сім.
”Донька мені допомагає у тренерській роботі”
— Паралельно з поверненням в «Пульсар» ти влаштувався тренером в ОСДЮШОР?
— Сергій Шемосюк запропонував мені групу дівчат 2000 р.н. Потім віковий діапазон розширився, і нині у мене дівчата 1998-2000 р.н. Таким чином, мені згодився диплом РЕГІ, який я отримав за спеціальністю «фізкультура та реабілітація».
— Один з трьох, які в тебе є?
— Так, крім диплома бердичівського технікуму, маю також фах менеджера зі спорту і туризму, який отримав в Інституті культури.
— Маєш до науки хист?
— З навчанням ніколи проблем не мав. Встигав вчитися і в баскетбол грати. Коли одружився, ще й дружині, яка навчалася у «водному», допомагав.
— Серед твоїх нинішніх підопічних у спортшколі донька Віка, чи легко суміщати, так би мовити, посади тренера та батька?
— Жодних проблем, навпаки, вона мені дуже допомагає.
— Як проводиш вільний час?
— Переважно з дітьми, адже у мене ще є син Женя. Люблю читати.
— Що читаєш?
— Різне. Валентина Пікуля, Стівена Кінга, Бориса Акуніна.
