Юлії Тимошенко дали 7 років в’язниці. Багато з відомих політичних діячів сучасності пройшли цю «школу життя» і знову досягли значних висот у політиці. Обвинувальний вирок і в’язниця — це далеко не кінець кар’єри. Для декого, як для нинішнього українського Президента, позбавлення волі стало помилкою молодості. Але більшість з тих, про кого пишуть «Коментарі», сиділи за свої політичні переконання. Вони, пройшовши через тюремне ув’язнення, у підсумку стали керівниками своїх країн.
Зрозуміло, що зараз інші часи, і прямі паралелі з долею відомих політиків, у яких у біографії була тюремна сторінка, не зовсім доречні. Тим більше, що далеко не всі з них потім повели свої країни демократичним шляхом розвитку. Але, як відомо, історія має властивість повторюватися. В іншому часі й в іншому місці...
Одна із найяскравіших жінок у політиці, якій довелося пережити всі жахи тюремного ув’язнення — нині покійна прем’єр-міністр Пакистану Беназір Бхутто. Дочці президента (а потім прем’єра) Зульфікара Алі Бхутто передбачали блискуче політичне майбутнє. Однак після військового перевороту і страти батька у Беназір почалися по-справжньому чорні дні. У своїх мемуарах вона згадує жахливу спеку в камері, від якої тріскалася і злазила шкіра, величезних мурах, павуків, мух та інших комах, від яких можна було сховатися тільки під товстою ковдрою. Суворі умови утримання під вартою лише загартували характер Беназір Бхутто. Після звільнення вона з головою занурилася у політику.
Вона двічі була прем’єром, потім змушена була перебувати в еміграції. Її не лякало навіть те, що Усама бен Ладен пообіцяв за її голову нагороду в 10 млн. доларів. Одного замаху на життя в жовтні 2007 року вона дивом уникла. Другий, через два місяці, став фатальним: від вибуху терориста-смертника біля джипу Бхутто загинула.
Ще одна жінка-політик, яку не зломило тюремне ув’язнення, — діючий президент Ліберії Елен Джонсон-Серліф. Відучившись у Гарварді, вона повернулася на батьківщину працювати помічником міністра фінансів. У 1980 році очолила міністерство і пропрацювала на посаді п’ять років. Публічна критика військового режиму, що проводився президентом Ліберії, коштувала їй десяти років в’язниці. Щоправда, незабаром вона була звільнена і вигнана з країни в Кенію.
|
 | Елен Джонсон-Серліф |
Повернутися на батьківщину змогла тільки в 1997 році як економіст Всесвітнього банку і Citibank. Опозиційна діяльність допомогла їй у 2003 році повернути лідерство в Партії єдності, а пізніше, у 2005 році — перемогти на президентських виборах. Цього року Нобелівський комітет вручив Елен Джонсон-Серліф премію миру.
Тюремне ув’язнення — це сторінка біографії і багатьох відомих диктаторів. Найяскравіші приклади — Йосип Сталін та Адольф Гітлер.Так, перед тим як стати кривавим тираном, Йосип Джугашвілі сидів не один раз. Вперше він був заарештований у 1902 році в Батумі за страйки, демонстрації і грабежі банків «в ім’я революції».
Після півторарічного ув’язнення його заслали в село в Іркутській губернії, звідки він перший раз втік. У 1908 його знову заарештували в Баку й помістили в Баілівську в’язницю. З 1908 по 1910 рік перебував у засланні в місті Сольвичегодськ, звідки знову втік. Після цього Сталіна затримували ще тричі, і щоразу він втікав. У 1913 році його знову посадили у в’язницю, де він просидів до Жовтневої революції.
Провести якийсь час у в’язницях й засланнях довелося і Володимиру Леніну. А от Адольф Гітлер сидів всього місяць із трьох призначених: у 1922 році. Свій термін він одержав за зрив виступу баварського політика-сепаратиста Отто Баллерстедта. З в’язниці на волю він виніс свою знамениту книгу «Моя боротьба».
У свій час довелося посумувати на нарах і деяким нині живим лідерам. Наприклад, Фіделю Кастро й Уго Чавесу. Команданте Кастро, як відомо, потрапив у в’язницю в результаті невдалої атаки на Казарми Монкада 26 липня 1953 року. Його засудили до 15 років ув’язнення в «одиночці» напроти тюремного моргу без права читати або листуватися.
 |
| Фідель Кастро |
Щоправда, через два роки Кастро було звільнено за загальною амністією, й він емігрував у Мексику. Саме там він із соратниками готував знамениту Кубинську революцію, яка згодом скинула режим Батисти. У лютому 1959 року Фідель Кастро став прем’єр-міністром Куби. До речі, йому довелося не тільки пережити неприємні роки у в’язниці, але й рекордну кількість замахів на його життя — 637.
 |
| Уго Чавес |
Інший латиноамериканський екстравагантний лідер, президент Венесуели Уго Чавес, термін одержав за організацію заколоту в Каракасі в 1992 році. Щоправда, коли в результаті боїв почали гинути люди, Чавес сам здався владі і добровільно пішов у в’язницю, де відсидів два роки. У 1994 році його помилував тодішній президент Рафаель Кальдера. А через чотири роки Уго Чавес сам став президентом Венесуели, набравши 55% голосів.
А от президенту Південної Кореї Паку Чон Хі вдалося уникнути тривалого тюремного ув’язнення і навіть страти завдяки банальному «стукацтву». Під час служби в японській армії вступив у комуністичний осередок, за що його заарештували і засудили до смерті. Щоб уникнути страти, він видав всіх інших членів осередку.
Щоправда, з армії його все одно звільнили. Після чого Чон Хі зайнявся активною опозиційною діяльністю в Південній Кореї, затіяв військовий переворот і в 1963 році став президентом країни. У 1979 році диктатор був убитий главою південнокорейської розвідки Кімом Джегю.
 |
| Лех Валенса |
Серед політв’язнів, яким вдалось вернутися на велику сцену, є й категорія «мучеників за ідею». До таких можна віднести лідера легендарної «Солідарності» Леха Валенсу і першого чорношкірого президента ПАР Нельсона Манделу.
Обидва, до речі, пізніше одержали Нобелівську премію миру. Мандела відсидів «всього» 27 років, оскільки кампанія за його звільнення охопила увесь світ. Вийшовши на волю в 1990 році, рік по тому він очолив Африканський національний конгрес, а з 1994 по 1999 обіймав посаду президента ПАР. Зараз же заслужений «політзек» більше використовується як «бренд», втративши реальний вплив на політику своєї країни.
 |
| Нельсон Мандела |
