Відповідно до Сімейного кодексу України дружина та чоловік розпоряджаються своїм майном (своєю спільною сумісною власністю) за взаємною згодою.
При укладанні договорів одним з подружжя, при умові, що такий договір підлягає обов’язковому нотаріальному посвідченню, згода другого з подружжя повинна бути письмова та нотаріально засвідчена.
Це стосується, наприклад, посвідчення договорів купівлі-продажу автомобіля, житлового будинку, квартири, земельної ділянки.
У разі укладення, наприклад, дружиною договору без згоди чоловіка, останній має право звернутися до суду з позовом про визнання такого договору частково недійсним або про перевід на нього права покупця.
Вимога про часткове визнання договору недійсним може бути заявлена лише тоді, коли чоловік заперечує проти відчуження (продажі) лише щодо своєї частки.
Якщо ж чоловік (дружина) взагалі заперечує проти передачі майна іншій особі, заявляючи своє переважне право на його придбання, він має право вимагати визнання недійсним договору стосовно своєї частки, а щодо частки другого з подружжя вимагати переводу на себе прав покупця.
У разі розірвання шлюбу співвласники перестають бути подружжям, але правовий режим їхнього майна, набутого під час перебування у зареєстрованому шлюбі, залишається попереднім, тобто - залишається спільною сумісною власністю, але вже колишнього подружжя. Колишнє подружжя, яке не уклало між собою договору поділу майна, нажитого під час перебування у зареєстрованому шлюбі, може бути співвласниками протягом невизначеного строку, аж до поділу майна, знищення майна або в разі смерті одного з подружжя.
Поділ спільного майна подружжя може відбуватися як під час шлюбу та і після його розірвання.
Часто, при продажі, наприклад, квартири, одним з колишнього подружжя, можна почути здивування, навіщо потрібна згода другого з подружжя, якщо вони розлученні понад десять років і разом не проживають. Згідно з сімейним кодексом України, якщо майно придбано під час перебування у зареєстрованому шлюбі, то, незалежно від того розведене подружжя чи ні, проживають разом чи ні, незалежно від того, як давно подружжя розлучилось, продаж будинку чи квартири не оформиться до того часу, поки не буде нотаріально завіреної згоди другого з подружжя.
Хоча у праві спільної сумісної власності подружжя частки кожного з них не виділені, але як чоловік так і дружина мають рівне право на спільно нажите майно. «Тобі - половина й мені – половина» - такий закон подружніх відносин, за допомогою яких утверджується справжня рівність у відносинах між дружиною та чоловіком. Про це чітко сказано у ст. 70 Сімейного кодексу України: «Частки майна дружини та чоловіка є рівними».
Рівність часток подружжя може бути змінена за домовленістю сторін. Тобто, дружина та чоловік «розділяючи між собою спільне майно, мають право самі визначити як розмір часток, так і конкретне майно, яке буде належати кожному з них. Можливість відступлення від засад рівності часток може бути обумовлена ними у шлюбному договорі.
Відступлення від рівності часток означає зменшення частки одного з подружжя і відповідно збільшення частки другого з подружжя.
У разі збільшення частки того з подружжя, з ким проживатиме дитина, не означає, що так звана «надбавка» у частці стає власністю дитини.
У випадку спору між подружжям про поділ майна, який вирішується у судовому порядку, суд може присудити не рівні частки. Таке рішення суд може винести у зв’язку зпевними обставинами, що мають істотне значення. У ст. 70 Сімейного кодексу подано приблизний перелік цих обставин. Такими обставинами є, в основному, протиправна поведінка одного з подружжя, і суд має право зменшити частку одного з подружжя, використовуючи цю обставину як санкцію за невиконання обов’язків як дружини так і чоловіка, зокрема обов’язку дбати про матеріальне забезпечення сім’ї. Якщо, наприклад, чоловік систематично витрачає свою заробітну плату виключно для задоволення своїх інтересів, майно, набуте за час шлюбу, все одно вважатиметься спільною сумісною власністю. Однак його частка, відповідно до його участі у придбанні майна, може бути зменшена. Отже, суть цієї правової санкції полягає у тому, що особа не одержить того, що вона за звичайних обставин могла б мати. Якщо один з подружжя зловживає алкоголем, суд може взагалі відмовити у виділенні йому щонайменшої частки, зваживши на шкоду матеріальним інтересам сім’ї, яка була ним завдана.
Підсумовуючи вище сказане, можна підкреслити, що поділ спільно нажитого майна можливий добровільний, за згодою обох сторін, якщо згоди не досягнуто - в судовому порядку. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.
Речі для професійно діяльності присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя.
Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно допускається лише за його згодою.
Приватний нотаріус Любов Цвіркун.
