Щоб трішки відволікти своїх друзів у Фейсбуці від тривожних думок у війну, Оксана Юрченко сьогодні розповіла про ранкову пригоду у Рівному.
"З'їздили ми з чоловіком в притулок для собак з їжею (у всіх свої "хворі місця"), виходимо з машини біля дому — сусідка до мене біжить. Років 10 зі мною не віталась, не знаю навіть чому, а тут до мене бігом.
— Там чоловік ходить, щось фоткає, підозрілий! Кола намотує годину.
А живу я біля військової частини впритул. Ну , ви зрозуміли. Біжимо напереріз. І Жуля з нами. Підтягується ще чоловік з лабрадором.
— Ви хто і що тут робите?
До нас підходять ще небайдужі сусіди. Беремо в кільце чувака. Стрьомний такий, бородатий, чорний. Його вже трусить. Підходять ще інші собачники. А це страшні люди, кажу як є.
— Документи! — кричу.
Він каже нема. Живе, мовляв, тут в будинку. Я починаю шаленіти.
— Дію показуй!! Відкривай! Ми тебе тут не бачили ніколи. Де ти живеш?
— Нема Дії.
Ну всьо, думаю, нема Дії, диверсант. Говорить російською без акцента. Чорний з бородою.
— Скажи паляниця! Паляниця! Говори українською!
І чувак каже "паляниця", і Дія в нього є, виявляється, всьо показує і ще огризається, що це все через те, що ми заставляли Донбас говорити українською в 14 році .
— Та що ви там перевіряєте, валіть його, потім розберемся, — кричить пенсіонер з лавочки. І ми всі йдемо перевіряти квартиру, де він живе. Дорогою я викликаю патруль.
Коротше, втік він з Бучі, тут живуть його батьки, вони показали документи, і "диверсанта" ми відпустили. Пообіцяв вступити до тероборони. Добре, що хлопці мої не доїхали, дарма турбувала.
Ми тут з сусідами, з якими роками не спідкувались, а тут об'єднались, любого диверсанта зупинимо.
Головне — нам не попадатись. Я то ще таке, а от за Жулю — не ручаюсь".
