Українку Анну Валентинович називають героїнею двох народів, «матір'ю» польської «Солідарності», символом боротьби за новітню Польщу. Народилася Анна у 1929 році на Рівненщині, а обірвалося її життя трагічно — у катастрофі польського президентського літака 10 квітня 2010 в небі поблизу російського Смоленська.
Про Анну Валентинович, нашу землячку, яка довго змушена була приховувати своє українське походження, про людину-легенду, яка була співзасновницею польської незалежної профспілки «Солідарність» і стояла біля витоків польської новітньої революції проти комуністичного режиму, розповідає виставка в Рівненському краєзнавчому музеї, створена Польським інститутом у Києві.
Уперше виставку було представлено в школі села Сінне (зараз Садове), в якому 90 років тому народилася, провела дитячі роки та звідки вирушила в буремний світ Анна Любчик — у подальшому Валентинович.
Анна рано втратила матір і з 12 років залишилася під опікою батька та мачухи. У скрутний для родини час Анна стала годувальницею, пішовши на службу до місцевої заможної родини поляків Телесніцьких, глава якої був управителем маєтку в Пустомитах. Там вона працювала аж до 1943 року. Коли напередодні звільнення від німецької окупації Едмунд Телесніцький зрозумів, що може постраждати від репресій уже радянської влади, вирішив виїхати до Польщі. Роботящу Анну господар навіть не мислив відпускати. Мало того, він запевнив дівчинку, що німці спалили Сінне, її рідні загинули і, мовляв, повертатись їй нікуди. А відтак забрав із собою. А батькові, який, у свою чергу, розшукуючи доньку, прийшов до пана Телесніцького, сказав, що «вона десь пішла». Батько у відчаї кинувся на пошуки доньки, але марно… Так юна Анна опинилася у Польщі, де змушена була влаштовувати власне життя самотужки. А ще — берегти таємницю свого українського походження.
Лише в 1996-му вона дізналася, що її розшукують батько і родина з України. Звістка про те, що її рідні, виявляється, живі, та ще й розшукують її, стала для Анни шоком. Понад 50 років вона була впевнена, що їх немає на цьому світі… Того ж року Анна, вже Валентинович, відвідала рідню на своїй малій батьківщині в Садовому. На жаль, батька вже не застала. Упродовж 14 останніх років свого життя пані Анна майже щороку приїздила в Україну.
Її життя в Польщі було не менш трагічним. До 1950 року вона працювала служницею у родині Телесніцьких. І лише згодом вирішила розпочати нове життя. Не цуралася ніякої роботи, поки не влаштувалася зварницею на корабельню у Гданську. А згодом вийшла заміж за колегу Казімєжа Валентиновича.
Розчарування у комуністично-соціалістичних ідеях зробило з Анни Валентинович активну громадську діячку, яка відстоювала права робітників. У 1978 році, у ще комуністичній Польщі, вона стала співзасновницею Вільних профспілок. А 7 серпня 1980-го за п’ять місяців до виходу на пенсію Анну Валентинович звільнили з роботи. Коли 14 серпня робітники корабельні у Гданську розпочали страйк, однією з головних їхніх вимог було повернення її на роботу. Проста працівниця корабельні стала символом боротьби з комуністичним режимом, неформальною лідеркою профспілок.
Спецслужби комуністичної Польщі кілька разів арештовували і ув’язнювали пані Анну, влаштовували проти неї брехливі медіа-кампанії. А вона не здавалася. У 1983 році на знак протесту проти репресій вона повернула Раді Міністрів ПНР свої трудові нагороди: золотий, срібний, бронзовий «Хрести Заслуги».
Ще за життя заслуги Анни Валентинович перед польською державою та в справі боротьби за права людини були високо оцінені і поляками, і видатними діячами світу. У неї найвища нагорода Польщі — орден Білого Орла «за діяльність, спрямовану на демократичні зміни та вільну Польщу».
У грудні 2005-го американський Фонд пам’яті жертв комунізму вручив пані Анні Медаль Свободи Трумена-Рейгана «за вияв надзвичайної відваги та сили у підтримці універсального прагнення життя та свободи». Сейм і Сенат Республіки Польща визначили 2019 Роком Анни Валентинович.
Доля цієї жінки-легенди трагічно обірвалась у катастрофі літака 10 квітня 2010 в небі поблизу російського Смоленська. Як відомо, делегація польських державних і громадських діячів на чолі з президентом Лехом Качиньським летіла, щоб відвідати міжнародний меморіальний комплекс жертвам тоталітарних репресій у Катині. Лише після трагічної загибелі Валентинович, яка була у складі делегації, почали з’являтися відомості про її українське походження, що стало сенсацією. Адже такий факт її біографіїї у Польщі відомий не був. Анна буцімто збиралася відкрити цю таємницю широкому загалу після повернення з Катині. Принаймні такі повідомлення з посиланням на її двоюрідного брата Миколу Пашковця були в польських ЗМІ. Однак доля розпорядилася по-іншому.
Світлана КАЛЬКО,
http://retrorivne.com.ua
