Пандемія коронавірусу показала усі слабкі місця української медицини. А особливо те, що треба у першу чергу піклуватися про своє здоров’я та підвищення імунітету, бо профілактика ефективніша за лікування.
Яка ситуація з профілактичною медициною у Рівному, як можна сприяти підвищенню рівня свідомості людей щодо турботи про власне здоров’я говоримо із кандидатками в депутати Рівненської міської ради, завідувачкою відділення клінічної неврології та нейрореабілітації, керівницею ГО “Свідоме здоров’я” Яриною Брожик та директором туристичного агентства «Олександра», практичним психологом Рівненського міського центру комплексної реабілітації осіб та дітей з інвалідністю з порушенням опорно-рухового апарату «Крок» Олександрою Коваленко.
-Ярино, Ви разом із колегами створили громадську організацію «Свідоме здоров’я». Розкажіть, чим вона займається?
Ярина Брожик:
-Сучасна система медицини в Україні спрямована на лікування пацієнтів. А, як відомо, профілактика - краще, ніж лікування. Тому наша мета – підвищувати культуру здоров’я рівнян. Для цього ми організовуємо різноманітні тренінги та семінари для людей різних вікових категорій та з різними захворюваннями. Адже більшість людей не знають, як запобігти хворобі.
Крім того, ми навчаємо, як можна більш якісно жити з тим чи іншим захворюванням. Такі зустрічі - це можливість для кожного отримати корисну і практичну інформацію, це ніби як платформа для взаємодії лікарів та пацієнтів.
Олександра Коваленко:
-Додам від себе, що популяризувати спорт важливо з дитинства. На жаль, багато дітей і їх батьків не приділяють цьому великої уваги. Наприклад, в моєму житті так склалося, що я ніколи не займалась спортом. І не тому, що не хотіла, а тому, що лікарі не дозволяли. У школі, а потім у ВНЗ, мене завжди відправляли на уроках фізкультури в так звану "спецгрупу". А це - лавочка в спортзалі або сидіння в порожньому класі.
.jpg)
Йшли роки, але вислів "вам не можна" всі повторювали знов. В 50 років я сказала собі: "Досить!" і вперше прийшла в спортзал. Сказати, що мені було тяжко - це не сказати нічого. Коли я виходила з залу, у мене земля йшла з під ніг.
Перші три місяці я займалась тричі на тиждень, а потім додала персональну аквааеробіку, пілатес, стретчинг. І так 7 днів у тиждень вже 4 роки. Я зламала стереотип "Не можна" і стала ще більш витривалою. А скільки таких дітей, які так і залишаються без спорту, бо “не можна”? Маємо подолати цей стереотип.
-Окрім просвітницької роботи, як ще можна сприяти популяризації здорового способу життя серед рівнян?
Ярина Брожик:
-Очевидно, що для цього потрібно створювати необхідні умови. Тому одними із першочергових завдань для місцевої влади має бути будівництво чи відновлення спортивних майданчиків, облаштування велодоріжок, достатнє оснащення спортивних секцій та шкіл. Маємо популяризувати спорт серед дітей і дорослих.
Час і гроші, які ви не витратите на заняття спортом, згодом підуть на лікування. Завдяки спорту і фізичній активності покращується робота серцево-судинної системи, кровообіг. А це запорука довгого життя.
-Із власного досвіду, що можете сказати, наскільки люди відповідально ставляться до свого здоров’я зараз, після початку пандемії коронавірусу?
Ярина Брожик:
-На жаль, ставлення більшості людей можна охарактеризувати приказкою: доки грім не вдарить... Ось так і у нас: доки людині не стане зовсім зле, вона не звертатиметься за допомогою. А тим часом перебіг багатьох хвороб можна полегшити чи й навіть їм запобігти, якщо займатися профілактикою.
Тому над цим треба працювати: підвищувати культуру здоров’я, формувати у людей свідоме і відповідальне ставлення до цього питання. Навчати їх, що дбати про власне здоров’я варто з дитинства. І робити це треба постійно. Це має бути довготривала і постійна просвітницька робота. Адже рівень медицини і здоров’я населення залежить від рівня культури. Нам потрібні освітні матеріали у пресі, навчальні програми у школах та дитячих садочках, інформаційні програми для людей з груп ризику, соціальна реклама в пресі. Проінформований – отже озброєний і захищений.
А особливо це актуально у часи коронавірусу. Найкращі ліки від нього - це міцний імунітет.
-Багато суперечок викликає медична реформа в Україні, частина населення підтримує її проведення, частина – виступає проти. Яка Ваша думка?
Ярина Брожик:
-Давайте будемо відвертими - в Україні упродовж багатьох років медициною на державному рівні ніхто серйозно не займався. І, на жаль, ситуація з коронавірусом це яскраво продемонструвала.
Моя думка - реформа точно потрібна. Українська медицина в її нинішньому стані справді потребує змін. Очевидно, що реформа має як плюси, так і мінуси. І першочергове завдання – зберегти всі позитивні моменти та терміново виправити помилки, щоб держава не втратила медиків і не відбулося масового закриття лікарень. Але нам потрібно комплексне державне рішення, нам потрібні нові підходи до системи охорони здоров‘я
Внаслідок реформи українська система охорони здоров‘я має стати сучасною та ефективною. Щоб вона задовольняла потреби як пацієнтів, так і медиків. І щоб вона могла відповідати таким викликам сучасності, як пандемія коронавірусу.
Але в нинішній ситуації вона потребує внесення коректив, застосування інших підходів та головне – збільшення фінансування. Бо сьогодні охорона здоров‘я в Україні профінансована у розмірі 3% ВВП. Цього критично мало.
Олександра Коваленко:
-Ще з радянських часів медики підтягнули систему Семашко – систему охорони здоров’я, яка свого часу вважалася епохальним досягненням, за якою всі й працювали. Але часи змінюються, і ця система в сучасних реаліях - неефективна. Але не все погане було колись, і не все є ідеальним зараз.
Люди сьогодні незадоволені не тому, що в нас погані лікарі. Насправді українські медики - професійні. Коли стартувала медична реформа, у нас не були достатньо підготовані лікарі як топ-менеджери. Через це вони не змогли донести цю ідею персоналу, пацієнтам.
Медик не зобов’язаний бути підприємцем. Він не повинен мати тих знань, які мають менеджери. Завдання лікаря – лікувати. Вони взагалі не знають, як це працює. Це для них щось нове.
-Олександро, Ви вже багато років працюєте практичним психологом у Рівненському міському центрі комплексної реабілітації осіб та дітей з інвалідністю з порушенням опорно-рухового апарату «Крок». Ви безпосередньо працюєте з людьми з особливими потребами, пенсіонерами, з якими проблемами після початку карантину стикаються ці категорії населення, як Ви вважаєте, що першочергово потрібно зробити для покращення якості їх життя?
Олександра Коваленко:
-Я маю 25-річний досвід роботи в соціальній сфері. Працюючи практичним психологом по роботі з людьми з особливими потребами, добре знаю їх проблеми та труднощі з якими вони живуть.
Серед першочергових кроків - створення міського центру професійної підготовки та адаптації дітей із інвалідністю в суспільство. Адже у місті функціонують центри, де діти з особливими потребами проходять реабілітацію та навчаються. Утім після закінчення навчання їм немає де і як себе реалізувати в професійному плані. Тому необхідний центр, який би готував таких дітей до трудової діяльності, починаючи з підліткового віку. Я відвідала міста, де у нас в Україні діти з особливими потребами працюють на пекарнях, допомагають доглядати за тваринами в зоопарку. Це не просто сприятиме адаптації таких дітей та інтегруванню їх у суспільство, але й дозволить створити нові робочі місця.
Передвиборча агітація
