Поляки є всюди. У цьому я переконався років 10 тому, зустрівши польських робітників на Фарерських островах на півночі Атлантики. Це підтвердили і мої знайомі, які бачили поляків-працівників на Гавайських островах, Алясці та в інших екзотичних і малодоступних місцях світу.
Те ж саме я відносив і до спорту. Аж доки не побував торік удруге на фініші лижних змагань "Тур де скі" в італійській Валь ді Фіємме. Перед цим, у січні 2013-го, фінішна гора просто рясніла біло-червоними прапорами — сотні поляків чекали на фініші Юстину Ковальчик, яка тоді була одним зі світових лідерів. Торік на тому ж місці не було жодного поляка — Юстина ні на що не претендувала. А цього року вслід за вболівальниками лижний турнір проігнорували й польські спортсмени.
Поляки тепер збираються в інших місцях — там, де виступають стрибуни з трампліна. У цій дисципліні одразу п'ятеро поляків — Каміл Стох, Пьотр Жила, Давид Кубацький, Мацей Кот і Стефан Хула претендують на найвищі місця. Проблема лише в тому, що цим складом польська команда виступає шостий рік і не має гідного молодого поповнення. А це значить, що коли названа п'ятірка закінчить виступи або не претендуватиме на високі місця, польські прапори зникнуть зі змагань стрибунів із трампліна разом із польськими вболівальниками.
Тому що поляки насправді не всюди — вони лише там, де можна заробити більше, ніж у Польщі. Так само як і польські вболівальники лише там, де перемагають польські спортсмени.
Видається, що так буде і з нами — щойно зійдуть з арени біатлону сестри Семеренко та їхні партнерки по "золотій команді", українські прапори зникнуть із біатлонних арен. І невідомо, де потім з'являться знову. Це може бути де завгодно, у будь-якому місці Земної кулі, де перемагатимуть українські спортсмени. Бо українці тепер — усюди.
