Як заробити гроші на морозі: українці прибирають сніг і шиють модні костюми для собак

2066 0

Ми у соцмережах:

Як заробити гроші на морозі: українці прибирають сніг і шиють модні костюми для собак

Зимова негода для деяких українців — як для орача жнива. У них замовлень в ці дні — хоч відбавляй.

Справа чистильників

Тільки-но почалися хуртовини, як Інтернет замайорів оголошеннями з пропозицією послуг з прибирання снігу. Багато — з промисловим розмахом. Розгрібати снігові завали пропонують власники грейдерів і тракторів. Та деякі українці готові до боротьби із зимовою стихією вручну, озброївшись лопатами. Житель Харкова Михайло Пустовойт — колишній військовий. "Вільного часу у мене багато, — каже він. — Чому б не прибирати сніг? Якщо він пухнастий, то відділяю дерев'яною або пластиковою лопатою один куб, "зрізаю" його і несу в місце складування. А якщо вже втоптаний, то потрібна лопата з металевим "ковшем", та й ломик не завадить". Вибір лопати — найважливіше питання. Вона має бути середніх розмірів, щоб без особливих зусиль переносити сніг, а держак треба порівняти з ростом прибиральника. В ідеалі він має доходити до середини грудної клітки. Тоді, за словами чоловіка, зручно працювати і не треба дуже низько нахилятися і витрачати зайві калорії. До речі, за півгодини прибирання снігу людина витрачає 220 калорій. Чітких тарифів винагороди за цю працю немає. Щедрість господарів офісів, підприємств і дворів у приватному секторі залежить від рясності снігопадів. У березні минулого року, коли Україну завалило снігом, за півдня можна було заробити 300-400 грн. А цієї зими з помірним сніговим покривом за 3-4 години розчищення снігу платять до 200 грн. Михайло бореться зі сніговими завалами вже другий рік. Нинішньої зими конкурентів у нього додалося. Один з тих, хто теж готовий зайнятися розчищенням снігу — киянин Юрій Вачін. "У мене позмінна робота, — каже він. — Протягом тижня зайнятий два дні і дві ночі. Так що вистачить часу і відіспатися, і попрацювати лопатою. Даю оголошення в Інтернеті і чекаю пропозицій. Не думаю, що це принесе великий прибуток, але мені подобається сам процес. Коли навколо сніг лежить — якось святково на душі. Розчистиш — і отримаєш дозу адреналіну!".

Валянки-валянки

Білозір'я Черкаської області — старовинне козацьке село. "Масштаби у нас величезні, вісім тисяч жителів, — не без гордості каже заступник сільського голови Станіслав Ковтун. — Колись у нашому селі були козацькі сотні, і тепер старожили за традицією орієнтуються на місцевості не за назвою вулиць, а по тому, як у старовину розселялися сотенні — перша сотня, друга, третя... У нас і старовинні ремесла в пошані. Багато білозірців шиють валянки, які взимку в селі — незамінна річ, особливо якщо є господарство. Правда, майструють це тепле взуття зараз тільки пенсіонери, молодь не поспішає переймати у них досвід". Одна з тих, хто шиє валянки-бурки — 72-річна Галина Сиротенко. "Наші валяночки — це не "магазинні" бурки, — запевняє пенсіонерка. — У тих, шитих на фабриці, пройдеш по снігу — і відразу ноги промокають. А взуття ручної роботи — тепле, добротне, ніякі сніги і морози йому не страшні, адже валянки носять з калошами". Галина Іванівна колись працювала продавцем в місцевому магазині і ще тоді оцінила всі плюси саморобних валянок. Адже у вихідні, незважаючи на погоду, треба було вирушати в Черкаси на виїзну торгівлю. Взимку, в люті морози — теж. "Якби не це взуття ручної роботи, залишилася б без ніг", — говорить вона. До швейної справи у цієї жінки душа лежала завжди. У часи дефіциту їй ставала в пригоді подільська швейна машинка, на ній жінка багато десятиліть обшивала свою сім'ю. А вже на пенсії, коли майже все, що потрібно, продають на ринку, вона шиє тільки те, що і на базарі тільки з рук можна придбати — валянки. Взагалі-то валянками називають взуття, валяне з вовни. А шите зі щільної тканини взуття — це бурки. Та майстриня наполягає, що її вироби — справжнісінькі валянки. Це щоб ніхто не переплутав з магазинними бурками, які в радянські часи в народі прозвали "прощавай, молодість". Після війни валянки-бурки шили з солдатських шинелей. А зараз в хід йдуть старі, але не зношені речі — пальта, теплі спідниці, вовняні ковдри. Зсередини підкладають шар вати, а на підкладку йде штучне хутро або тонка бавовна — можна використати старі сорочки та підковдри. "Ступню" викроюють окремо, п'яту зміцнюють шкірозамінником. Робота клопітна і нелегка. Щоб добре прострочити всі три складені разом шари взуття, майстриня купила списану на швейній фабриці промислову машинку. Її там забракували через те, що дуже гучно працює, хоча й дуже вправно. "Я на продаж валянки не роблю, — зізналася пенсіонерка. — Шию тільки тим, кому не можу відмовити — рідним, сусідам, односельчанам. Адже у нас люди в таких валянках і по господарству пораються, і навіть по хаті ходять. Село наше газифіковане, але щоб заощадити на опаленні, ми в будинку тепло одягаємося. Взимку замість кімнатних тапочок носимо короткі валяночки". Чоловіки просять пошити бурки класичні, без витребеньок. Зате жінки часто просять прикрасити їх опушкою, а верхній край зробити сердечком. "Валянки мої якісні, — хвалиться Галина Іванівна. — Я свої вже 18 років ношу і ще не зносила".

З хвостом і при параді

Мешканка Запоріжжя Юлія Заякіна — відомий в Україні майстер з пошиття одягу для собак. Щоб одягнути свого чотириногого друга, багато українців приїздять до неї навіть з інших міст. Адже Юліне вбрання набагато дешевше, ніж фірмове, а сидить краще, оскільки вона враховує індивідуальні особливості своїх пухнастих клієнтів. "Я за професією — вчитель біології, — розповідає вона. — Але в школі пропрацювала всього три роки. У 1990-ті з учительською зарплатою неможливо було вижити, тому пішла у сферу приватних перевезень. Але після того, як ми купили собі двох дивовижних маленьких собачок породи чихуахуа — Феню і Лізу і ці крихітки стали улюбленицями всієї нашої родини, почала шити їм вбрання. А коли зрозуміла, що це мені дуже подобається, стала шити собачий одяг на замовлення". З похолоданням телефон Юлії не стихає — господарі собак різних порід хочуть тепліше одягнути своїх вихованців. Причому більшість з них дізналися про майстриню не з Інтернету, а за допомогою "циганської" пошти — від знайомих. "Розміри собачого одягу теж мають чіткі критерії, залежно від обхвату грудей і довжини тіла, — продовжує Заякіна. — Найменші носять XS, далі йдуть S, M, L, XL, XXL і найбільші — XXXL. Але треба ще враховувати довжину ніг та особливості "конституції". Найскладніше завдання — пошити наряд для такси. Зазвичай для цих собачок замовляють одяг практичний, для полювання — утеплені дощовики з дуже щільної непромокаючої тканини. А господарі чихуахуа, йоркширських тер'єрів хочуть одягнути своїх улюбленців гламурно, з рюшами, бантами і хутром. То добряче намучишся, поки вистрочиш мініатюрні манжетики, защипи і складочки". В основному ж на зиму собак намагаються одягнути в теплі комбінезони з капюшонами або в брюки з курточками. Останнім часом стали модними і шапочки. Але іноді замовники дивують навіть досвідчену швачку — коли бійцівській собаці замовляють "солідний" велюровий костюм, а тер'єрові — фрак і "метелик". Найбільший фурор, на думку Юлії, від нарядів собак був, коли в травні минулого року вона вивела своїх вихованців на парад вишиванок в національних сорочках. Зазвичай на примірках хвостаті клієнти поводяться сумирно. Але іноді їхні господарі перестраховуються і надягають намордники, оскільки в цей хвилюючий момент собаки дуже нервуються. За спостереженнями швачки, якщо песика поступово привчають носити одяг десь з піврічного віку, то особистий гардероб стає для нього природною необхідністю. "Найбільш приємний для мене момент, коли забирають замовлення, — каже Юлія. — Замовники зазвичай щасливі, а їхні вихованці іноді навіть стрибають від радості. Вони хоч і не дивляться на себе в дзеркало, але точно вловлюють настрій господарів".


ПОВІДОМЛЯЙТЕ СВОЇ НОВИНИ В РЕДАКЦІЮ "РІВНЕ ВЕЧІРНЄ": Тел./Viber/Telegram: +380673625686

Читайте також